Дмитро Табачник ні з ким не збирається боротися

В інтерв'ю газеті "Освіта України" Міністр розповів, що "фахівці" вигадують страшилки, а потім з ними боряться.


 

 

 

Дмитре Володимировичу, як Ви ставитесь до феномену політизації освітньої тематики і використання її в інформаційних війнах? Адже будь­-яка ініціатива МОНмолодьспорту викликає миттєву негативну реакцію опозиційно налаштованих політиків, які, схоже, не мають на меті об’єктивно оцінювати реформи галузі, а користуються нагодою для самопіару. Чи боретеся Ви з таким станом справ?

Я ні з ким не борюся і не збираюсь боротися. Боротьба на освітній ниві – це справа, на мою думку, абсолютно контрпродуктивна. Я ще півтора роки тому сказав, що на прапорі міністерства освіти має бути одне-­єдине гасло – підвищення якості освіти. І заради нього ми докладаємо багато зусиль. А чому іноді це сприймають викривлено – взагалі­ то зрозуміло. Скажімо, більшості людей дуже важко проаналізувати кон’юнктуру металургійного ринку або професійно говорити про види на врожай. А от у футболі, прогнозах погоди та в освіті кожен, навіть якщо він повний невіглас, вважає себе фахівцем. Саме тому невігласи з розумним виразом на обличчях щось коментують, вигадують якісь «страшилки» і самі з ними борються.

Звичайно, значно легше на кожен «чих» вигадувати недоліки, а не констатувати існуючі. Скажімо, є така собі відома «мадам­блогесса». Веде свій блог достатньо успішно – вже другий рік поспіль нахабно бреше. Брехня – це взагалі діяння, неугодне Богу, а брехня від народного депутата, напевно, вдвічі бридкіша. Наприклад, вона говорить: «Табачник зводить рахунки з НТУ «КПІ». А ось ілюстрація до «зведення рахунків», про яке волає пані: при тому, що загалом у країні держзамовлення скорочене на 21 – 22 відсотки, у київській політехніці – на 16 відсотків. Це є ознакою поваги міністерства до одного з найбільших і найкращих політехнічних ВНЗ країни.

Чи, скажімо, дехто впадає в істерику, кажучи, що міністерство не дало держзамовлення на підготовку однієї зі спеціальностей у Києво-­Могилянській академії. Але, згідно з Законом України «Про вищу освіту», міністерство має право надавати держзамовлення тим закладам, де чотири роки готують бакалаврів, а потім їх навчають на магістрів. Це – буква закону. За всіма спеціальностями, де в НаУКМА є підготовка бакалаврів, по сімох магістратурах міністерство цьогоріч для НаУКМА збільшило держзамовлення, по п’ятьох залишило без змін, і ввело нову магістратуру із соціальної роботи. Цьогорічне держзамовлення на журналістів (саме про цю спеціальність ідеться в емоційних оцінках любителів поплакатися в телекамери) невелике, воно зменшене Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Ми взагалі отримали дуже маленьке держзамовлення на гуманітарні професії, адже вони не є затребуваними на ринку праці. Тож куди пішло держзамовлення з журналістики? Львівському національному університету імені Івана Франка, Київському національному університету імені Тараса Шевченка, адже там факультети журналістики готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Магістр – це не лише освітній рівень, а науково­-освітній. Підготовка магістра – це підготовка дослідника, майбутнього вченого чи викладача ВНЗ. Тож нормативні законодавчі акти чітко зобов’язують випускати магістрів там, де є весь цикл підготовки, кафедра. А навчати магістра там, де немає підготовки бакалавра, та ще й в умовах зменшення держзамовлення я не маю права. За це доведеться відповідати перед державною фінансовою інспекцією і прокуратурою. Тому, скільки б не поширювали плітки, ще раз наголошую: якщо хтось хоче, щоб заради політичної вигоди чи ради того, аби хтось припинив пліткувати, я порушував закон, то цього не буде.

Здебільшого критики, які зробили освітню тематику такою собі «фішкою», з допомогою якої можна постійно нагадувати про своє існування, не є фахівцями в цій темі. Тому вони не можуть втямити, що перетворення, започатковані у вітчизняній освіті, стовідсотково відповідають найкращим моделям із світового досвіду. І побудовані не лише на дослідженнях фахівців, а й на здоровому глузді. Скажімо, ми розуміємо, що майже дев’ятсот вищих навчальних закладів для України – абсолютно ірреальна цифра. Адже сьогодні в нас університетів, академій та інститутів утричі більше, ніж у Франції, Німеччині, Італії, Польщі, Великій Британії, Бельгії разом узятих! Хоча в цих країнах населення – чверть мільярда, а в нас – сорок мільйонів. Що далі, на виході діяльності цієї армади вишів? Відповідь проста – імітація вищої освіти, фактично купівля диплома або втраченими роками, або грошима батьків. І наступний крок – у безробіття і неконкурентоспроможність. Саме розумінням такого прикрого становища продиктований наш сучасний пріоритет – підвищення якості вищої освіти. До речі, фахівці Світового банку провели дослідження і довели, що в малокомплектних школах якість освіти є набагато нижчою, ніж у закладах з нормальною наповнюваністю. Якщо немає змагання між двома – трьома класами, то діти погано опановують найважливіші предмети, які розвивають логіку і мислення – фізику, математику тощо. Враховуючи це, ми ухвалили і затвердили в Кабінеті Міністрів України Державну цільову соціальну програму підвищення якості шкільної природничо-­математичної освіти.


Поділіться з друзями:   

Останні новини