Російська освіта - парадокси на кожному кроці
Не так давно було оприлюденено детальні дані про результати прийому до російських вишів. Спостереження виявилися дуже цікавими.
Наприклад, вразив той факт, що при наростанні кількості проблем в цивільній авіації та масовості аварій літаків до вузів за спеціальностями цієї сфери приймають з балами за ЄДІ від 40 до 55. Що приваблює абітурієнтів? Невеликий конкурс, непогані стипендії. А от чи зможуть стати хорошими фахівцями абітурієнти з невисоким навчальним потенціалом - це питання їх практично не цікавить. Напевно, керівництву вузів все-таки варто посилити відбір майбутніх працівників цивільної авіації, самим же буде спокійно літати.
Зате моніторинг порадував іншим фактом. Кількість бажаючих стати інженерами збільшилася. Правда, ця позитивна тенденція також має свій підступ. В технічні вузи йдуть в основному «середнячки», а по завершенні вузу вони не поспішають на виробництво, а «обживають» торгові зали великих супермаркетів. Вирішити проблему можливо лише в державних масштабах. Необхідно підняти престиж виробничого сектора, збільшити зарплати молодим фахівцям, надати їм можливість кар'єрного росту. І тоді переглядаючи новини спорту, випускники технічних вузів не стануть «сохнути від заздрощів», дізнавшись про високі гонорари спортсменів.
У цьому році скорочено набір гуманітаріїв, майже на 40 відсотків. Але непрацевлаштованих фахівців в країні залишається все досить багато. Ніхто з них не прагне виїхати працювати у віддалені райони. Столиця ж і обласні центри не в змозі забезпечити всіх бажаними робочими місцями. При цьому частина випускників вимушена будь-якими способами погашати кредити, які брали на освіту.
Якщо уважно вивчати новини економіки, то стане очевидним - в уряду періодично виникають нові ідеї масового працевлаштування, які виливаються в різні програми. Але, на жаль, якісної реалізації вони не знаходять. На місцях фінанси, відведені під програми, просто-напросто розкрадаються чиновниками на місцях. А колишні студенти працюють ким завгодно або взагалі сидять на шиї у батьків. Ніхто не знає, як розірвати це замкнене коло. Чи то спочатку з корупцією звести рахунки, але махнути рукою на освіту. Чи то далі викидати мільйони в кишені казнокрадів і сподіватися, що мала дещиця грошей все ж таки дійде до адресата.
