Університети й наука окупованого Криму: чи є в них майбутнє?

У які умови окупація і війна поставили кримські, донецькі й луганські виші, порівняно з ширшим пострадянським контекстом?


Почнемо з Криму. "Мирний" характер захоплення півострова Росією забезпечив фізичне збереження місцевих вишів і установ НАНУ. Виїзд на материкову Україну після втрати Києвом контролю над автономією у переважній більшості випадків був результатом морального вибору конкретних викладачів і дослідників. Меншою - зазвичай це стосувалося гуманітаріїв - побоюваннями щодо репресій.

Навесні 2014, одразу після втрати контролю над територією АРК й Севастополя, МОН України заявило про гарантування можливості отримати українські дипломи для випускників кримських університетів. Це ж стосувалося випускників шкіл. До кінця академічного року залишалися лічені місяці, тож часу на організацію переведення студентів "на материк" не залишалося.

Випускники 2014 року є і до повернення Криму залишатимуться останніми, у чиїх українських дипломах було вказано назви вишів півострова. Перший заступник міністра освіти й науки України Інна Совсун повідомила, що заміні на українські дипломи державного зразка "підлягають тільки документи про освіту, отримані на тимчасово окупованій території в 2014 році".

Влітку 2014 року міністерство також забезпечило можливість переведення кримських студентів, аспірантів і докторантів до навчальних закладів на вільних територіях за спрощеною процедурою. Термін, протягом якого це можна було зробити, спочатку було обмежено 1 вересня 2014 року, а влітку подовжено до 1 березня 2015. Подальше подовження цього строку за словами Інни Совсун (неофіційна відповідь авторові допису) не передбачено.

Власне, із огляду на колосальні відмінності в навчальних планах (кримські університети оперативно переписали програми відповідно до російських стандартів), у випадку спеціальностей, жорстко прив’язаних до особливостей місцевого законодавства, ? передусім це медики і юристи - зберігати можливість такого переведення дійсно недоцільно.

Більшість студентів цією можливістю не скористалася. У одному випадку (Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості) це можна пояснити відсутністю подібних профільних закладів освіти поза Кримом. У інших - кримським походженням майже всіх, хто залишився. Далеко не всі охочі мають змогу мешкати далеко від дому в умовах порушеного транспортного сполучення, неможливості отримувати грошові перекази від батьків, тощо.

Влітку 2014 року російський уряд здійснив грандіозну реформу кримських навчальних установ за зразком, апробованим у РФ протягом попередніх років. Вона полягала в банальному укрупненні, під час якого з кількох вишів і академічних інститутів півострова було утворено т.зв. "Кримський федеральний університет ім. В. Вернадського" (далі – "КФУ"). Таким чином кільканадцять ліквідованих установ втратили організаційну самостійність і не мають формальних правонаступників зі статусом окремих юридичних осіб.

У ході підготовки цього рішення окупаційна адміністрація Криму ухвалила рішення про націоналізацію українських освітніх і наукових інституцій півострова. Завдяки цьому вони з точки зору РФ формально перебувають на балансі республіканської влади, а не федерального уряду.

Це створює серйозні складнощі з їх відновленням після повернення Криму. Крім того, це ставить поза міжнародним правовим полем усіх студентів і аспірантів цих закладів, які бажатимуть робити академічну кар’єру за межами РФ. Статус їхніх документів про освіту залишатиметься сумнівним, якщо після відновлення контролю над півостровом не буде укладено відповідні угоди й організовано заміну таких дипломів.

Звісно, на Заході питання визнання закордонних дипломів для подальшої освіти зазвичай належить до компетенції окремих установ, а не освітнього відомства. Отож, вступ, скажімо, випускників магістратури "КФУ" на PhD-програми у США теоретично є можливим - усе залежить від готовності окремого університету визнати конкретний документ.

Щоправда, багато західних університетів вимагають попереднього евалюювання (evaluation) дипломів у уповноважених владою органах ? це ж стосується охочих просто працювати за фахом. І можливість останнього у випадку вишів окупованих територій є більш ніж сумнівною. Щоб це не перетворювалося на лотерею, кримським студентам, які планують наукову кар’єру поза РФ, бажано подумати про переведення до університетів із визнаним статусом.

Прикметною є ситуація, у якій опинилися інститути НАН України на окупованій території. Публікації кримської філії Інституту археології НАНУ і кримського відділення Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАНУ виходять без марки НАН України. У книжках, виданих під їхніми грифами протягом 2014 року, установи зазначені як відділення або філії відповідних інститутів академії наук, однак без назв країни.

Кримське відділення Інституту сходознавства начебто вирішено підпорядкувати "КФУ", а доля кримської філії Інституту археології (надзвичайно потужної за кадровим потенціалом) залишається в підвішеному стані. У документах "уряду" Криму про нього назва "НАНУ" влітку ще використовувалася, пізніших документів у мережі немає, а сайт філії не оновлюється. На нашу думку, в умовах окупації її буде перетворено на окремий інститут Російської академії наук, а не філію Інституту археології РАН.

Інші академічні установи в Криму перебувають під загрозою цілковитої ліквідації. Про один із таких випадків пише Аркадій Бабченко.

Кримський науковий центр НАНУ було підпорядковано підконтрольній РФ адміністрації Криму, однак на його сайті це не відображено. У новинній стрічці КНЦ дотепер вживаються назви вишів і академічних інститутів, які діяли до анексії півострова.

Досить багато кримських науковців (зокрема гуманітаріїв) виїхали на неокуповані території. Дехто з тих, хто займає проукраїнську позицію, залишився. Один із найяскравіших прикладів - історик Олекса Гайворонський. Більшість залишилася й намагається працювати, не декларуючи своєї позиції публічно або заявляючи про лояльність до влади.

З дослідницькою працею також виникає правова колізія, схожа за своєю природою із невизначеністю майбутнього кримських студентів. Підпорядковані кримському "уряду" або РАН інститути НАНУ опиняються поза академічним світом. Обмін досвідом і живі контакти з колегами є необхідною складовою наукової діяльності. Однак можливість участі їхніх працівників у міжнародних наукових конференціях за межами РФ і публікації їхніх статей у серйозних західних виданнях (звісно, маються на увазі ті випадки, коли необхідно вказувати місце роботи) відтепер перебувають під сумнівом.

Звісно, це обмеження можна обійти, вказуючи як місце роботи окремої особи якусь недержавну організацію або формально прикріпляючи зацікавлених дослідників із Криму до установ поза ним. Але це катастрофічно знизить сукупну цитованість того ж таки "КФУ" порівняно з визнаними університетами РФ у міжнародних наукометричних базах. А від неї напряму залежить майбутнє фінансування закладу.

Отож, вимальовується дуже невідрадна картина. Звісно, на локальному рівні за умов вливань із федерального бюджету кримським науковцям і студентам може вестися дуже комфортно. Однак ті з них, хто не хоче обмежуватися наукою для власного вжитку, швидше за все, залишатимуть окуповані території.

Сергій Гірік


Поділіться з друзями:   

Останні новини