Українські освітяни вимушені йти в політику

Очікування реформ, їх повільне впровадження – болісне питання для України. Люди стомилися чекати зрушень в економіці, медицині та освіті.


Хоча у 90-ті роки ХХ ст. започаткувався розквіт підприємницької діяльності, і в руслі цих процесів в Україні виникла мережа недержавних освітніх закладів, у тому числі вищих навчальних закладів (ВНЗ). Однак, цей альтернативний шлях надання освітніх послуг донині має статус «дідової доньки» на українській освітянській ниві. Це обумовлено і пострадянськими стереотипами більшості людей в Україні, і відсутністю державного замовлення на підготовку фахівців для цих ВНЗ, і особливим режимом уваги до приватних навчальних закладів з боку Міністерства освіти і науки: прискіпливі перевірки і, практично, ніякої допомоги.

1998 року було створено й Університет «Україна» − недержавний безприбутковий вищий заклад освіти. Це соціально-орієнтований ВНЗ, тому що тут, окрім класичного студента, на пільгових умовах навчають студентів з інвалідністю, сиріт, напівсиріт, малозабезпечених, − соціально-незахищену молодь.

На 17-му році успішної діяльності Університет «Україна», котрий розбудував у Києві перше в Україні університетське містечко за принципами універсального дизайну / безбар’єрності і створив мережу із 32-х територіально-відокремлених навчальних підрозділів у різних регіонах держави, так само потребує підтримки, як і на початку своєї діяльності.

Університет постійно відшуковує внутрішні та міжнародні ресурси для розвитку матеріально-технічної бази, запроваджує інноваційні програми: дистанційне навчання, подвійні дипломи, участь у грантових проектах тощо. Але є проблеми, які варто вирішувати за підтримки держави насамперед. Зокрема, необхідно надавати фінансову допомогу у здобутті вищої освіти соціально-незахищеній молоді, створювати спеціальні умови для навчання осіб з інвалідністю різних нозологій в умовах інклюзії, розробляти новітні методики навчання людей з різними вадами здоров’я, на законодавчому рівні прописувати умови працевлаштування фахівців з інвалідністю тощо.

У зв’яку з тим, що державна бюрократична машина не встигає вчасно реагувати на нові виклики життя, низка працівників ВНЗ, у тому числі й Університету «Україна», з метою розламування упередженого ставлення до приватної освіти опікуються не лише навчальною, науковою, управлінською діяльністю, а долучаються і до політичних процесів.

Так, наприклад, директор Вінницького інституту Університету «Україна» Ганна ДАВИДЕНКО балотується у депутати Вінницької обласної ради.

Панні Ганно, як довго ви очолюєте Вінницький інститут Університету «Україна» і що Вам як керівнику вдалося зробити за цей час? Чи є здобутки, якими пишаєтеся?

Вінницький інститут Університету «Україна» я очолюю з квітня 2013 року. За цей час в інституті відбулася низка позитивних змін. Передусім, це розширення міжнародних зв’язків, інтеграція закладу у Європейську та світову спільноту в галузі науки, освіти та соціального захисту. Особливо в аспекті соціалізації людей з особливим освітніми потребами. Тут і підвищення академічної мобільності викладачів і студентів, а також отримання додаткового фінансування освітніх проектів інституту через Міжнародні програми та грантові проекти.

Так, за цей короткий час інститут взяв участь у реалізації 11-ти таких проектів. Ми почали активно реалізовувати програми подвійних дипломів. Зараз, наприклад, наші студенти мають змогу безкоштовно продовжити навчання у країнах Європейського союзу (ЄС) – за магістерськими програмами, ще й з виплатою стипендії у 380 євро щомісяця. Щоправда, для цього їм потрібно володіти англійською мовою. Ось чому ми ввели обов’язкове поглиблене вивчення англійської мови на всіх курсах усіх спеціальностей. Плюс – на базі інституту завдяки співпраці з Громадською організацією (ГО) «Креатив» та підтримці посольства США в Україні запрацював «Молодіжний ресурсний центр».

Ми підвищили академічну мобільність викладачів – вони їздять у США, Канаду, Ізраїль, Грузію, Литву, Польщу та інші країни ЄС, де переймають відповідний досвід. Ми запрошуємо також до викладацької роботи закордонних професорів. Так, упродовж минулого навчального року у нас працював американський професор Лайл Кауфман. Співпрацю із ним ми продовжуємо і в цьому навчальному році. Запам’яталось і перебування в інституті у квітні 2015 року відомого вченого і фахівця у галузі міжнародного права та з питань місцевого самоврядування, члена Європейської Комісії проти расизму та нетерпимості Ради Європи, Національної Комісії ЮНЕСКО Люксембурга, члена робочої групи з питань прав людини та людської гідності Комісії з правосуддя та миру Німеччини, професора, завідувача кафедри ЮНЕСКО з прав людини Люксембурзького університету  Жан-Поля Лернеса та доктора філософії (політичні науки), професора Університету «Ангелікум» (Рим, Італія) Михайла Мельника.

Можна було б цей перелік продовжувати, оскільки, дійсно, за два останніх роки ми чітко довели, що в компактному регіональному вищому навчальному закладі є можливості запровадження елементів європейської моделі інклюзивної освіти.

До речі, про інклюзивну освіту. Ви згадали, що навчаєте молодь з інвалідністю. А як саме організовано їхнє навчання, чи є спеціальні методики, якісь узагальнення Вашого досвіду, співпраця з міжнародними організаціями?

Я зазначила б так: активність інституту у сфері інклюзії, власне, всі зусилля, спрямовані на популяризацію інклюзивного навчання, забезпечення рівного доступу громадян усіх категорій до вищої освіти найкраще засвідчують соціальну спрямованість Вінницького інституту Університету «Україна». У цьому криється й секрет розв’язання низки соціально-економічних проблем Вінницького регіону. Наразі, 10% студентів нашого інституту – це особи з особливими освітніми потребами. І ми впевнено можемо пишатися нашими здобутками в царині організації інклюзивного навчання у вищому навчальному закладі. Так, провідною темою науково-дослідної роботи нашого інституту (а це інтеграція наукових досліджень усіх кафедр інституту) є «Методологія інклюзивного навчання осіб з інвалідністю в умовах вищого навчального закладу». Проблеми імплементації інклюзивного навчання висвітлюється у двох наукових журналах інституту – «Креативна педагогіка» та «Проблеми надання вищої освіти особам з особливими освітніми потребами».

Традиційно, в останні роки інститут є організатором або співорганізатором заходів, покликаних реалізовувати право людей з особливими освітніми потребами на вищу освіту та забезпечувати її доступність для кожного. Запам’яталися дві минулорічні міжнародні конференції, низка круглих столів, форумів, зустрічей, семінарів з питань особливих освітніх потреб, адвокатування осіб з інвалідністю, гендерної рівності і багато іншого. Безперечно, така робота триватиме й надалі.

Чому Ви вирішили брати участь у виборах, адже Вам суто освітянських проблем не бракує? І які Ваші очікування?

Нині в умовах всеохоплюючої кризи в державі важливим залишається питання пошуку шляхів виходу із ситуації, що склалася. Адже освіта, незважаючи на спроби реформування, перебуває в украй тяжкому стані. Це стосується усіх її рівнів. Але, напевне, передусім – дошкільної та шкільної освіти, де мізерне фінансування, брак місць у садочках, відсутність парку «скулбасів» − шкільних автобусів, побори з батьків у школах тощо. Будь-яке питання, яке б не піднімалося, має у нас одну відповідь – немає грошей.

Саме тому я бачу, як один із виходів із такої ситуації, – це залучення закордонних інвестицій до місцевого бюджету для розвитку освіти області. Ми продемонстрували на прикладі Вінницького інституту Університету «Україна», що це можна успішно зробити за короткий час без жодної копійки державного замовлення. Напевно, через те я і погодилася брати участь у цих місцевих виборах. Розводити руками у нас навчилися майстерно, та й критикувати у нас кожен уміє. А я живу за принципом – візьми і зроби. Я бачу проблеми, і я вже знаю, як їх вирішити. Тому що вже вирішувала.

Якщо кожен із нас у цей складний час зробить, доклавши усіх зусиль, для України щось корисне, то з часом ми посядемо гідне місце серед держав-лідерів ЄС. Нагадаю, Нельсон Мандела колись, у найтяжчі для себе часи, мудро твердив: «Освіта – це найсильніша зброя, яку можна використати, щоб змінити світ». І ми повинні зараз використовувати цю найсильнішу зброю.  Тільки тоді перемога буде за нами!

Для довідки.

Давиденко Ганна Віталіївна – кандидат філологічних наук, доцент. Народилася у Вінниці. 2005 року закінчила з відзнакою факультет іноземних мов Вінницького державного педінституту ім. М. Коцюбинського. Того ж року вступила до аспірантури кафедри германської філології Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка. 2009 року успішно захистила дисертацію, 2010 року, згідно рішення президії ВАК, отримала науковий ступінь кандидата філологічних наук (германські мови). 2014 року Рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України присвоєно вчене  звання доцента кафедри іноземної філології та перекладу.

Другу вищу – економічну освіту, отримала за спеціальністю «Банківська справа».

Із 2005 по 2013 роки пройшла шлях від викладача до директора Вінницького інституту Університету «Україна».

Ганна Давиденко успішно працює над докторською дисертацією з педагогіки, що присвячена дослідженню організації інклюзивного навчання у вищих навчальних закладах країн Європейського Союзу. Автор понад 50 наукових публікацій із зазначеної проблематики, керівник науково-дослідницького проекту «Методологія інклюзивного навчання осіб з інвалідністю в умовах вищого навчального закладу». Член редколегії наукових журналів «Креативна педагогіка» та «Проблеми надання вищої освіти особам з особливими освітніми потребами». Голова ради громадської організації «Соціальна перспектива», член Національної спілки журналістів України з 2002 року.

Вільно володіє англійського, німецькою та італійською мовами.

Ніна Головченко


Поділіться з друзями:   

Останні новини