Правове регулювання діяльності переміщених ВНЗ: Новели законодавства

30 грудня набуває чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності вищих навчальних закладів, наукових установ, переміщених з тимчасово окупованої території та з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».


Над цим законом працювала команда Координаційного центру переміщених ВНЗ разом з представниками самих вишів, наукових установ, народними депутатами України, представниками профільного Міністерства та Комітету. Його прийняття є вагомим досягненням та дозволить вирішити безліч проблем, з якими стикаються переміщені ВНЗ.

Разом із тим, не поодинокою є думка, що законодавча допомога переміщеним ВНЗ є зайвою, а виші повинні навчитись самі виживати в умовах здорової конкуренції. Насправді закон спрямований не на те, щоб штучно підтримувати діяльність таких вишів, а на те, щоб усунути бюрократичні перепони їх існування. Здорова конкуренція, безумовно, є дуже важливою, проте, вона можлива лише тоді, коли стартові умови є рівними. Українське законодавство – це законодавство мирних часів, і складнощі та перепони, пов’язані з війною, в більшості випадків там взагалі не передбачаються. Коли ж одні виші мають змогу спокійно розвиватись в мирних умовах, а інші – в умовах бойових дій вимушені були переміститись з окупації, то про здорову конкуренцію не може бути й мови. Саме для того, щоб привести у відповідність стартові умови для переміщених вишів, і був прийнятий вказаний закон.

Отже, які ключові, на наш погляд, норми містить ухвалений закон? Перше, і, мабуть, найголовніше: вперше в українському законодавстві з’явилось поняття «тимчасово переміщений вищий навчальний заклад», та «тимчасово переміщена наукова установа». Так, відповідно до закону, тимчасово переміщений вищий навчальний заклад, тимчасово переміщена наукова установа – це державний, комунальний чи приватний вищий навчальний заклад або наукова установа, які в період тимчасової окупації або проведення антитерористичної операції, але до моменту повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України або до дати набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, за рішенням засновника (засновників) змінили своє місцезнаходження (перемістилися) з тимчасово окупованої території або з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до населених пунктів на підконтрольній українській владі території. До цього моменту такі виші та наукові установи згадувались лише на рівні підзаконних нормативних актів: постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки України, згідно з якими, власне, і здійснювалось таке переміщення. При цьому законодавець робив вигляд, що всі вищі навчальні заклади знаходяться в абсолютно однакових умовах і взагалі не звертав уваги на таку категорію, як переміщені виші. Законодавче визнання їх існування дозволить у майбутньому значно спростити порядок регулювання їх діяльності та особливостей правового статусу.

Наступною важливою нормою є норма, згідно з якою тимчасово переміщений вищий навчальний заклад, тимчасово переміщена наукова установа не несуть відповідальності за зобов’язаннями, укладеними від їх імені на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з дня опублікування наказу про зміну їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки». Не секрет, що в кожного переміщеного вищого навчального закладу на окупованій території залишився свій виш-двійник, тобто будівлі, споруда, матеріальна база та певна кількість співробітників, які продовжують використовувати ім’я університетів для надання освітніх послуг. Оскільки переміщення вишів відбувалось у надскладних умовах, майже вся документація і навіть печатки залишились у розпорядженні вишів-двійників, що дало їм змогу від імені університетів вступати у договірні зобов’язання, укладати договори тощо. Щоб унеможливити пред’явлення претензій за такими «договорами» до справжніх вишів і було прийнято цю норму.

З функціонуванням вишів-двійників, а також з повним безвладдям на окупованих територіях пов’язана й інша норма, включена в закон, про який йдеться мова. Наразі керівництво переміщених ВНЗ, а також їх співробітники не мають жодного доступу до майна, яке залишилось на окупованих територіях та жодної можливості проконтролювати його збереження. Проте, відповідно до законодавства, тривалий час вони продовжували нести за нього юридичну відповідальність. Звичайно, ситуація, в якій за розтрощені бойовиками гуртожитки або за спалені українські книжки чи знищений пам’ятник Стусу на вході до навчального корпусу відповідав би ректор переміщеного ВНЗ, виглядає абсурдною, проте з юридичної точки зору вона все одно потребувала врегулювання. Відповідно до ухваленого закону, відтепер тимчасово переміщений вищий навчальний заклад, тимчасово переміщена наукова установа, а також їх працівники не несуть відповідальності за стан майна, що знаходиться на тимчасово окупованій території або в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з дня початку тимчасової окупації або з дня оголошення антитерористичної операції до дня повернення такого вищого навчального закладу, наукової установи на попереднє місцезнаходження, але не пізніше ніж через шість місяців з моменту повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України або з дати набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, крім випадків, коли нестача, втрата, псування майна заподіяні з їхньої вини, яка доведена в установленому законом порядку.

Болючим було також питання врегулювання взаємовідносин з працівниками, які залишились на окупованих територіях. Звісно, в кожного були свої причини не переїжджати з вишем на нове місце, проте припинити трудові відносини з такими працівниками було досить непросто. Про це свідчить і немаленька кількість судових позовів з цього приводу. І якщо вимоги щодо компенсації за звільнення у розмірі кількох місячних заробітних плат ще можуть виглядати більш менш розумними, то вимога виплати заробітної плати за увесь час окупації людині, яка припинила працювати ще у 2014 році, вбачається зовсім абсурдною. На жаль, до сьогодні судова практика з цього приводу більшою мірою була не на користь переміщених ВНЗ, в першу чергу – через недосконалість законодавства. Новий закон встановив, що працівники тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ, які протягом двох місяців з дня опублікування наказу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про тимчасове переміщення вищого навчального закладу, наукової установи не приступили до виконання своїх обов’язків за новим місцезнаходженням вищого навчального закладу, наукової установи, вважаються такими, що відмовилися від переведення на роботу в іншу місцевість, із застосуванням наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (тобто виплати компенсації за декілька місяців).

Звичайно, в ухваленому законі є й кілька норм, спрямованих на підтримку діяльності переміщених ВНЗ, проте для цього є об’єктивні причини. Так, абсолютно для всіх вишів, а не лише переміщених, наразі є болючим питання навчального навантаження, а саме – нормативів чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника. Це зумовлено тим, що кількість студентів у наших вишах постійно скорочується, і навіть якщо на першому курсі кількість студентів була цілком достатньою, то немає жодної гарантії, що до п’ятого курсу весь цей контингент збережеться: обов’язково хтось буде відрахований через академічну неуспішність, хтось – через особисті причини тощо. В свою чергу, кількість студентів напряму впливає на кількість викладачів. Саме з цією причини навесні 2016 року було ухвалено зміни до Закону України «Про вищу освіту», відповідно до яких при зменшенні чисельності осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, у межах 20 відсотків чисельності, визначеної на початок навчання за цією програмою, штатна чисельність науково-педагогічних працівників не скорочується. Що стосується переміщених вишів, то тут ситуація є ще більш складною. З початком бойових дій ці виші втратили багато своїх студентів, які перевелись до інших навчальних закладів не тому, що ці навчальні закладі краще, а тому, що вони знаходились на мирній території. Після переміщення не всі студенти змогли переїхати з вишем на нове місце: хтось вже навчався в інших університетах, а хтось був змушений залишитись в окупації. В той же час, разом з вишами перемістилась велика кількість патріотично налаштованих викладачів, які залишили все в рідних містах лише для того, щоб не працювати в окупації. Зараз ці люди потребують підтримки, а саме – збереження роботи, за якою вони поїхали.  Звичайно, через певний час ситуація з кількістю студентів у переміщених вишах вирівняється, в першу чергу – за рахунок вже місцевих абітурієнтів. Проте для такого перехідного періоду існує потреба зберегти кадровий потенціал переміщених вишів та довести людям, що їх зусилля та втрати не були зроблені дарма. Саме з цієї причини в новий закон було включено норму, згідно з якою нормативи чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника у тимчасово переміщених вищих навчальних закладах, тимчасово переміщених наукових установах визначаються Кабінетом Міністрів України з коефіцієнтом 0,8 від установлених норм. Тобто необхідна кількість студентів на одного викладача переміщеного ВНЗ буде трішки меншою, аніж для звичайного вишу.

Крім того, новим законом для переміщених ВНЗ встановлюється фіксований обсяг державного замовлення, проте закон не містить жодних кількісних вимог до такого обсягу.

Загалом, прийняття закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності вищих навчальних закладів, наукових установ, переміщених з тимчасово окупованої території та з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» є великим прогресом не лише для вирішення проблем переміщених ВНЗ, а й для всієї системи вищої освіти, та продемонструвало здатність законодавця реагувати на виклики сьогодення.

Координаційний центр переміщених ВНЗ


Поділіться з друзями:   

Останні новини


Новини партнерів:

загрузка...
Loading...