Студентське самоврядування в Університеті «Україна» - цілком автономна структура
Університет «Україна» – особливий вищий навчальний заклад! У ньому молодь не лише навчається, а і займається спортом, творчістю і навіть пробує себе у самоврядуванні – студентському самоврядуванні.
А допомагають їм у цьому такі ж особливі люди. Серед них – начальник відділу виховної роботи Університету «Україна» Вікторія ДИКА.
Вікторія Андріївна – киянка, закінчила середню школу №101. Згодом навчалася у Київському педагогічному коледжі при Національному університеті ім. Т.Г.Шевченка, потім у цьому ж університеті за фахом «Соціальний педагог, викладач вищої школи», який закінчила з відзнакою. Після закінчення університету Вікторія Дика навчалася в аспірантурі за спеціальністю «Педагогіка».
2000 року стала співробітником Університету «Україна», а 2007 року отримала там другу вищу освіту за спеціальністю «Психологія». В Університеті «Україна» Вікторія Андріївна працює вже майже 15 років. Має двох синів-школярів. Вікторія Дика – голова Київського обласного осередку Національної організації скаутів України та скаутського об’єднання «СОУС», яке діє в Університеті «Україна». Також вона – майстер Спілки дитячих та юнацьких організацій «СПОК». Зі своїми вихованцями об’їздила і обійшла в походах майже всю Україну. Дуже любить готувати. Ще одне її хобі – рукоділля, зокрема – прикраси з бісеру.
Життєве кредо цієї завжди усміхненої, активної та небайдужої людини – «Можливо все! Але з Божою допомогою і без лінощів!» Про студентів Університету «Україна» і скаутинг, про походи і фестивалі, про будні і свята, радість і горе – говоримо з Вікторією Андріївною ДИКОЮ.
Вікторіє Андріївно, розкажіть, будь-ласка, детальніше, як формується студентське самоврядування в Університеті «Україна»?
Студентське самоврядування в Університеті «Україна» – це річ автономна. Я намагаюся не впливати активно на ініціативи молоді. Даю їм шанс виявити себе, а вони, в свою чергу, завжди знають, що я поряд і можна звернутися за допомогою чи порадою. Студентство – це пора навчання, а громадська робота відкриває безліч можливостей. Скажу чесно, досить часто сама вчусь у молоді, завжди раджуся з ними, запитую думку з різних питань.
У перші тижні навчання в стінах університету студентський актив збирає молодь, яка хоче не тільки навчатися, а ще і творити. Старші проводять низку занять, запрошують екс-президентів студентського самоврядування та лідерів «минулих скликань» нашої «Малої «України». Потім, у вересні, збирається ще не команда, але вже ті, хто хочуть бути у її складі та їдуть на електричці в потаємне місце. Але, насправді, це звичайна галявина у лісі в Київській області, куди вже багато років приїздить майбутня команда студентського самоврядування. А те, що там відбувається – це майже магія, бо по приїзді в Київ кожен з учасників або назавжди залишається в команді, або шукає себе в іншій діяльності!
Які заходи студентського самоврядування є найпотужнішими і що вони дають його учасникам?
Найбільш популярними заходами нашого студентства є благодійні акції, волонтерська робота і соціальні заходи. Я іноді сама дивуюся, як у них вистачає часу, емоцій, сил, душевного тепла робити стільки добрих справ! Одні тільки ігротеки та заняття в лікарні Охматдит (відділення для ВІЛ-інфікованих діток), в дитячих будинках, в інтернаті для дітей, що мають проблеми розумового розвитку, під час загальноміських заходів, на Днях відкритих дверей Університету «Україна», – і всі програми різні, ігри та розваги не повторюються. Бажання творити добро невичерпне! Соціальні заходи – трішки інша тема. Це коли ти під час розваг доносиш до учасників якусь важливу ідею. І такими в нашому досвіді є акція до Всесвітнього дня не паління, до Дня боротьби з ВІЛ/Снідом та туберкульозом і профілактики цих хвороб, екологічні проекти з прибирання парків та зелених зон, тощо, зараз всіх і не згадаю… Це важливі моменти в житті молодої людини – поділяти таку точку зору і поширювати її в студентській спільноті.
Останнім часом у нас побільшало походів. І це не просто прогулянка на природу, ні, це справжній туристський похід в гори, зі скаутською малечею – це по Київській області, а ще літній наметовий скаутський табір та водний похід на байдарках по річці Рось, яким ми закінчили літо. Особисто я дуже люблю туризм. Саме за таких умов людина розкривається і для оточуючих, і для самої себе. Ми всі, хто ходили в походи, стали одне одному дуже рідними людьми. Одним із подібних заходів є сходження на г. Говерла. Для мене це певний старт в знайомстві з першокурсниками. Ми організовуємо цей захід на початку жовтня. Пройти треба 17 км вгору і потім так само спуститися. Це серйозне випробовування для жителів міста! Піднімаємося в середньому за 5 годин, але це тільки пів справи, бо спуститися і не травмуватися теж важливо. Правила техніки безпеки, дружнє плече, величні гори, правильне взуття – усе це складає те неймовірне відчуття радості та гордості за самого себе на вже підкореній вершині! У більшості випадків саме під час ближчого знайомства в цій подорожі ми знаходимо цікавих, веселих і працелюбних студентів, які з часом і складають студентський актив Університету «Україна».
Ще хочу розповісти про захід, яким відверто пишаюся, бо є чим, це – День здоров’я. Ми проводимо його двічі на рік у першу суботу осені і в першу суботу літа. Прихильники цього заходу з числа студактиву та випускників ще з п’ятниці виїжджають на галявину біля озера в СМТ Биківня і опікуються приготуваннями: прибирають сміття, розкладають речі, готують човни, високо на деревах налаштовують скай-парк. А вже в суботу відбувається свято. Навколо бігають, стрибають, сміються, «ковбасяться» майже дві сотні учасників. Цього року, восени, було дуже весело. Я щиро вдячна всім, хто був організатором, разом ми створили чудовий захід! Є веселе відео, яке не передасть увесь шалений настрій, але точно підтвердить мої слова.
Я можу довго розповідати про всі наші заходи, це ж моя робота, і за майже 15-ть років праці в університеті є чим похвалитися. Але якщо підсумувати твоє запитання, Світлано, то думаю що найбільше нашим студентам ці заходи дають досвід громадської роботи, вчать, як з нуля створити добру справу, сприяють творчому розвиткові, сприяють польотам фантазії та допомагають знайти вірних друзів і однодумців.
Яким чином люди з інвалідністю долучаються до заходів студентського самоврядування? Для них є окремі заходи чи вони долучаються до спільних?
Взагалі, спеціально для студентів з інвалідністю ми проводимо творчий фестиваль «Сяйво надій». Це яскраве та душевне свято, де можна зустріти талановиту молодь з нашого великого університету (у нас 32 філії по всій Україні!) та інших внз України. Ми дуже ретельно готуємося до нього, шукаємо спонсорів, цікавих та видатних членів журі, шукаємо таланти серед наших студентів. Для мене це чи не найскладніший та найвідповідальніший захід за рік. Скажу чесно, що десь за декілька днів мені може наснитися, що всі на сцені, а я забула апаратуру замовити або всі подарунки загубилися, або ще якийсь конфуз стався! А коли свято закінчується, відразу сумую за тими талановитими та старанними учасниками, із якими попрощались аж на цілий рік...
Саме з цих заходів виросли наші вже відомі випускники: Геннадій Горовий, Вікторія Скрипник, Олександр Петров, В’ячеслав Летовальцев, Богдан Наконечний, Світлана Патра та ін.
А от всі інші заходи ми прагнемо проводити, пам’ятаючи, що у нас є студенти, яким потрібно створити можливість самим дістатися до місця заходу, плануємо зручні місця з урахуванням конкретних нозологій та інше. Я вважаю, що таким студентам просто треба створити певні умови для реалізації задуманого. А от здивувати творчими здобутками та громадською роботою – це наші студенти з особливими потребами вміють!
Чи співпрацюєте Ви і студентське самоврядування зі школярами? З якою метою?
Зі школярами ми спілкуємось здебільшого завдяки скаутському рухові. У нас створено скаутське об’єднання «СОУС», цій організації вже 5-ть років. Це саме та форма роботи, що залучає до скаутського життя і школярів будь-якого віку, і взагалі людей будь-якого віку. Ми, скаутська родина «СОУС», протягом року влаштовуємо безліч різноманітних заходів. Насамперед, це цікаві та корисні навчальні програми зі скаутської майстерності у в’язанні вузлів, риболовлі, пішохідному, водному та гірському туризмі, орієнтуванні, картографії, медицині, спорті, велотуризмі та ще у великому колі особистих досягнень. Також, майстер-класи з виготовлення декоративно-прикладних та художніх шедеврів. Влаштовуємо вечірки зі святкування всіх календарних свят, мандрівки до мальовничих місцин України та походи різного рівня складності. Усе це і ще багато-багато іншого підготували для кожного скаут-майстри. А скаут-майстри – це випускники Університету «Україна». Ми запрошуємо школярів та їхніх батьків, а також і наших студентів зазирнути в яскравий, пригодницький, творчий і креативний світ скаутингу! «СОУС» – члени Національної організації скаутів України та Всесвітньої організації Скаутський Рух. Скаутів у Світі – майже мільярд! І всі ми прагнемо зробити Світ кращим!
В останню суботу кожного місяця в Університеті «Україна» проходить День відкритих дверей. І ми намагаємося зробити його цікавим. Тому вже сьогодні запрошую у жовтні на свято жахів Хелловін, у листопаді – на соціальну гру «Здорово бути здоровим», у грудні – на Новорічну вечірку, у січні – на День слов’янського студента, у лютому – на проводи зими та свято Масляної, у березні – на перший пікнік, студентську кашу та свято гумору. Але якщо хтось хоче познайомитися з Університетом в інші дні – це просто зробити, бо можна прийти до нас у 701 кімнату (1 корпус, вул. Львівська, 23, м. Київ), і ми завжди допоможемо знайти відповіді на всі запитання.
Щороку Ви долучаєтеся до організації сходження студентами Університету «Україна» на гору Говерла. Розкажіть, будь-ласка, про мету цієї акції, як вона відбувалася цього року?
Мета наших походів на Говерлу – залучити учасників до активного відпочинку, познайомити з історією цього краю, показати красу Карпат, познайомити першокурсників зі студактивом різних років, скаутів – із нашими студентами, а також – потоваришувати, залучати батьків до спільних пригод і підкорити найзнаменитішу і найвищу вершину України!
Я цей захід відверто дуже люблю! Через тиждень нам вирушати, а вся наша група (майже 65 осіб) вже не може всидіти на місці перед сповненою пригод подорожжю! На всіх чекає романтична поїздка в потязі, де всі співатимуть пісні під гітару та стукіт коліс. Потім – ранковий Франківськ, автобус і наступна зупинка у Яремче. Це дуже гарне містечко, воно заховалося між горами. Там ми вирушаємо на екскурсію в заповідник «Печера Олекси Довбуша». Екскурсовод розповідає фактичні дані та легендарні оповідання про цього Народного Месника. А навколо аж дух захоплює – перед тобою восени гори червоні від буку, жовті від інших листяних дерев і зелені від вічних карпатських королев – смерек. Можливо, на самій вершині ти побачиш, як виблискує на сонці перший сніжок. По закінченню екскурсії всіх запрошують «очиститися» від гріхів в печеру Олекси. А найвідважнішим пропонують пошукати золото, яке месник десь тут закопав. Потім ми вирушаємо до водопаду на р. Прут і на ринок дерев’яних виробів. А чого тут тільки нема! Очі аж розбігаються. Я, наприклад, відчуваю себе, як у музеї народного мистецтва. Вироби зі шкіри, з дерева, глини, каменів, шерсті і, звичайно, вишиванки. Зізнаюся чесно, що щороку купую шерстяні носки і дерев’яну ложку для варення. З ринку я студентів просто виштовхую, бо для того, хто приїхав сюди вперше – час просто завмирає...
Далі знову автобус, і вже база «Глобус». Тут ми розселяємося по кімнатах і починаємо готувати суп та кашу. Цього вечора всі досить потомлені і відбій оголошується о 23.00. І от він – ранок сходження. Пройти треба багатенько! Після сніданку готуємо бутерброди, запасаємося питною водою, перевіряємо особисте спорядження, реєструємо групу на вході і кроком руш... Я йду остання, підхоплюю за руку тих, хто відстає, і намагаюся підбадьорити добрим словом. Біля нас стрімко біжить річка Прут, а чим вище до вершини, тим холодніше. Найкрутіше – це піднятися першим на Говерлу. Тому всі дуже стараються. Але я пам’ятаю десь років з 10 тому, коли ми піднімалися, в групі, як завжди, були студенти з інвалідністю. І от одна така студентка досить добре йшла, тримала темп. А інший студент вирішив підговорити всіх, щоб не обганяли її, і дівчина вийшла на вершину перша! Саме такі моменти і роблять нас людьми, вчать підтримувати слабшого, радіти перемогам інших. І це не поодинокий випадок. Для багатьох людей піднятися на найвищу географічну точку України – це визначна подія. Так і для наших студентів.
Розкажіть, будь-ласка, про випускників Університету «Україна», які під час навчання були активними учасниками студентського самоврядування. Якою є їхня подальша доля?
Ох, на це питання теж можу сказати багато! Мій скарб – це моя сім’я і люди, яких я зустрічаю в житті. Якби ти посиділа зі мною довше та щоб я витягла із шафи коробки з фотографіями – то просто не переслухала б. Я пам’ятаю практично кожного. Ми спілкуємося в он-лайн режимі, підтримуємо зв’язок навіть з тими, хто виїхав з України. А ті, хто живуть і працюють в Києві, вже назавжди залишилися поруч і майже щоразу беруть участь у всіх наших витівках. Допомагають на Днях відкритих дверей, готують День здоров’я, приходять на концерти, допомагають у скаутських справах та у туристичних мандрівках. Саме з нашими випускниками ми і створили «СОУС». На разі, зараз тісно спілкуюся з Ніною Гаєвською, час від часу з Владом Мишківськими, Настею Колядою, Настею Жогою, Денисом Шаталіним, а трохи рідше з першими президентом Людмилою Поліщук та другим – Олексієм Кондратенком. Усі вони мають престижну роботу та тепло згадують свої студентські роки в нашому колективі. Але одна людина мало що значить, за кожним із наших екс-президентів стоять незвичайно-звичайні хлопці та дівчата, які не чекали, коли їх життя стане змістовнішим або цікавішим. Вони все це робили самі!
А зараз ми вже виходимо на інший рівень спілкування із випускниками. Тепер вони приводять своїх діток на наші заходи.
Студентська молодь – активні будівничі нашої держави і студенти Університету «Україна» – не виняток. Розкажіть, будь-ласка, якою була їхня участь у Євромайдані?
Ти знаєш, що наш Університет гірко сумує за двома бійцями НЕБЕСНОЇ СОТНІ, ми всі з болем згадуємо імена загиблих хлопців з Луцька: Сергія Байдовського і Василя Мойсея. Це величезна втрата! А якщо розповісти про те, що молодь робила в ті місяці, то в кожному місті, де був Євромайдан, серед його учасників були і наші студенти. У Києві, крім мітингів, ми приносили готову їжу на майдан, один раз привезли велику кількість продуктів та промислових товарів до протестувальників в будівлю КМДА, але ініціатором виступив президент нашого університету П.М.Таланчук. А потім ми налагодили співпрацю з цією комендатурою і приходили на ті роботи, які вимагав Майдан: чергування біля входу, охорона майданчиків, приготування їжі, рознесення їжі учасникам Майдану, збір необхідних речей. А все інше – мітинги, мітинги… Я спочатку дуже хвилювалася, щоб вони не похворіли, вчила, як треба оберігати себе від інфікування туберкульозом, щоб не брали з собою коштовні речі… І ніяк не могла подумати, що найбільше треба було вчити берегтися від куль!
На жаль, не можу не торкнутися теми неоголошеної війни Росії з Україною… Розкажіть, будь-ласка, про студентів нашого Університету, які долучилися до захисту нашої Батьківщини. Якими вони були студентами, якою є їхня подальша доля?
На жаль, уже є загиблі студенти, за якими сумують їхні рідні, друзі і їх подвиг будуть пам’ятати всі покоління студентів Університету «Україна. Всіх я не знаю, але зараз активно шукаю новини про Максима Петренко, Ваню Михайличенко, Єгора Воробйова та Дмитра Шульгу. Про Єгора давно немає звісток з полону, а інші хлопці час від часу телефонують рідним, іноді мені. Вони завжди були справжніми мужчинами, надійними, вірними. Як і ті, хто пліч-о-пліч з ними захищають Україну. На початку вересня телефонував Сашко Петров (наш студент із Горлівської філії), я була в шалених емоціях, бо з ним довгий час взагалі не було зв’язку. Він розповідав про всіх наших, про кого знав, розповідав про те, що пережив, бо один із останніх залишав рідне місто. Говорив, що якби не його милиці – пішов би добровольцем… Зараз Сашко ? у Краматорську, із групою однодумців створив пункт для біженців, передає різні речі в зону АТО. Він надав нам перелік необхідних ліків та речей. І нині наше самоврядування зібрало кошти, щоб купити, по змозі, все те, про що клопотався Сашко. Ми весь час задіяні в таких акціях – збір речей для біженців, які проживають в санаторії в Пущі Водиці, збір продуктів в супермаркетах, добровільні пожертви коштів, виготовлення бандан та теплоізолюючих килимків бійцям, листи від малечі і таке інше. Що поробиш – прийшла біда війною, тому будемо боронитися гурьбою!
Але я вірю в нашу країну, вірю у нашу молодь. Працюю за принципом «не для молоді, а разом з нею»! Вони шалені, креативні, бувають неорганізовані, то проспали, то забули, але разом з цим – майже всі активісти добре та відмінно навчаються, прагнуть робити добрі справи, щиро люблять рідну Україну, куди б доля їх не закинула. Думаю, що наше студентство мало чим відрізняється від студентів інших вишів, але наші – найрідніші!
Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»
