Кому потрібна наука в Україні
У цьому році технічні та природничі спеціальності користувались попитом ще менше.
Абітурієнтів було майже на половину менше через різкий спад народжуваності у перші роки незалежності України. Тому університети відчували дефіцит бажаючих вчитися, а особливо на технічних і природничих спеціальностях.
Наприклад, у цьому році на тести ЗНО з фізики записалися всього 2700 осіб. Це легко пояснити, сучасного абітурієнта цікавить не рівень знань і перспектива їх підвищення, а реальна можливість вступу.
Слабка орієнтація молоді на технічні та природничі науки, змушує провідні ВНЗ України, маючи за мету залучити до навчання найздібніших абітурієнтів, проводити масштабну профорієнтаційну роботу ще з вересня минулого року. Як тільки закінчилося тестування ті з абітурієнтів, що отримали по 200 балів з математики та фізики одержали запрошення на навчання від декількох університетів. Фактично за кожного здібного абітурієнта, а в перспективі молодого науковця, йде боротьба серед українських вишів.
У закордонних роботодавців проблеми зовсім інші. За кордоном зацікавлені в тому, щоб наші молоді науковці їхали навчатись та працювати до них. Самі здібні студенти після 3-го або 4-го курсу їдуть навчатись, а потім працювати за кордон. Існують цілі рекрутингові фірми, які відслідковують успіхи фізиків, біологів та інших з третього курсу, а потім запрошують їх на роботу.
Висновок: те що в нас не є престижним та «вимираючим» за кордоном користується попитом та розвивається.
Навіть поверхнево проаналізувавши успіхи закордонних науковців та технологічні нововведення в різних галузях за останні роки, приходиш до висновків, що точні і природничі науки є рушієм науково-технічного прогресу. Наша ж країна підключилась до перегонів з підготовки ІТ-шників та інших спеціальностей, які вважаються найсучаснішими і найпотрібнішими, і зробила це не на користь іншим, тим які дійсно потрібні нашій державі.
Кому потрібна наука, без якої наша країна має всі шанси перетворитись на сировинну державу?
Обираючи університет та спеціальність, молодь орієнтується на престиж навчального закладу та спеціальності, ну і звісно на перспективи гарного працевлаштування після навчання. Тобто, молодь цікавить практична користь від навчання або престиж. Чи багато молодих людей мріють стати науковцями та принести користь своїй державі? Залишимо це питання без відповіді.
На що сподіваються навчальні заклади? На жаль, лише провідні університети можуть претендувати на залучення до навчання дійсно обдарованої молоді та розвивати українську науку (по мірі можливості). Інші ж боряться за своє існування, приймаючи аби кого аби куди.
Яка позиція держави? Позиція держави це безперервні реформи, результат яких ми побачимо через 10 років.
Як зацікавити молодь та створити умови для підготовки фахівців "за покликанням"? Хто це повинен робити? Це складні питання, на які немає простої відповіді.
А доки студенти, університети і держава не мають спільної мети, нам не варто розраховувати ні на покращення якості освіти, ні на покращення нашого життя.
Розуміючи проблему, згадуєш думки Міністра МОНмолодьспорту Дмитра Табачника щодо скорочення кількості навчальних закладів та вимог до тих, що залишаться. Адже державі не вигідно «годувати» університети, які працюють на себе, а не на державу.
