На шля­ху інно­ваційно­го роз­вит­ку тех­но­логічний про­рив мо­же за­без­пе­чи­ти тільки на­ука

Про його минуле, сучасне та майбутнє розмовляємо з директором інституту, доктором економічних наук, професором Василем Кравцівим.

– Василю Степановичу, ознайомте читачів — із чого все починалося?

– Нещодавно ми відзначили 50-річчя нашого інституту. 27 січня 1964 року постановою Президії Академії наук України було створено Львівське відділення Інституту економіки АН України у складі трьох наукових відділів (40 наукових працівників). Очолив відділення член-кореспондент АН України М. Т. Мелешкін, який доклав багато сил і енергії до його організації та становлення. З липня 1970 року відділення інституту очолював доктор економічних наук О. П. Зайцев. За цей період кількість співробітників зросла до 228 осіб.

Із 1975-го керівником установи став М. І. Долішній (пізніше — академік НАН України). Наприкінці 1980 року відділення інституту вже нараховувало 344 працівники, з них 85 — наукові співробітники, в т. ч. 3 доктори і 50 кандидатів наук, функціонувало 11 наукових підрозділів і обчислювальний центр.

Із здобуттям незалежності перед Україною гостро постали питання формування державної регіональної політики, здійснення досліджень теоретичних і прикладних проблем соціально-економічного розвитку регіонів, раціонального використання їх потенціалів. Враховуючи актуальність проблематики, наукові розробки та наявний науковий потенціал, Президія Національної академії наук України своєю постановою від 19 жовтня 1994 року утворила на базі Львівського відділення Інституту економіки АН України Інститут регіональних досліджень, на який поклала завдання комплексного дослідження проблем управління соціально-економічним розвитком регіонів України. Директором інституту з часу його створення і до вересня 2006 року був відомий учений та організатор науки, академік НАН України М. І. Долішній.

Ось така коротка історія інституту. А якщо говорити про його витоки, то треба згадати ще давніші часи, коли в 1951 році в структурі Інституту суспільних наук АН України було створено відділ економіки — перший академічний осередок економічної науки в регіоні. Фактично він став базою для формування Львівського відділення Інституту економіки, а потім – окремої установи.

– П’ятдесят років – це серйозний період діяльності наукової установи. Які основні здобутки за цей час?

– За 50 років інститут пройшов непростий шлях свого становлення та розвитку. Аналізуючи наукові здобутки за цей період і працюючи в установі вже 34-й рік, я сміливо можу заявити, що інститут гідно витримав випробування часом. Честь і хвала тим науковцям, які творили новаторські ідеї та реалізовували їх у формі конкретних програм, пропозицій і рекомендацій, роками створювали добре ім’я та авторитет Інституту регіональних досліджень як в Україні, так і за її межами. Я коротко зупинюсь на основних наших досягненнях останнього 20-річчя.

Вчені інституту є авторами фундаментальних наукових праць із питань регіональної політики, територіального управління, еколого-економічного регулювання розвитку регіонів, раціонального використання виробничого, трудового, природно-ресурсного та інтелектуального потенціалу регіонів, формування ринкової інфраструктури і розвитку підприємництва, транскордонного співробітництва, а також прикладних розробок у сфері організаційного, інституційного та програмного забезпечення розвитку Західного регіону України.

Наші наукові здобутки мають широке практичне впровадження. Налагоджено співпрацю з центральними та регіональними органами влади в розробці законодавчих та нормативних актів, концепцій та програм. Багато положень фундаментальних досліджень науковців інституту лягли в основу Концепції державної регіональної політики України та окремих законів України, зокрема «Про створення спеціальної економічної зони «Яворів», «Про створення спеціальної економічної зони «Курортополіс Трускавець», «Про транскордонне співробітництво», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про сприяння повноцінній продуктивній зайнятості населення», «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про туризм». У 2008 р. на замовлення Міністерства регіонального розвитку та будівництва ми розробили проект Закону України «Про розвиток гірських територій в Україні», а в 2012-му — проект Концепції державної програми сталого розвитку українських Карпат. Через рік з’явилася низка проектів законодавчих та нормативних актів щодо створення територій пріоритетного розвитку в гірських зонах України, які впроваджені на рівні Верховної Ради України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі.

Розробки інституту широко впроваджені і на регіональному рівні. Науковці взяли активну участь у виробленні стратегій соціально-економічного розвитку Львівської, Тернопільської, Закарпатської та Волинської областей, а також цілої низки регіональних програм. Серед найважливіших – Програма охорони навколишнього природного середовища Львівської області, Програма розвитку санаторно-курортної сфери, туризму і відпочинку у Львівській області на 2003—2007 pp., проект Державної програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу Волинської області тощо. Всього за останні 20 років впроваджено понад 400 наукових розробок, з яких близько 140 — на рівні центральних органів влади.

Важливою складовою роботи Інституту регіональних досліджень є його видавнича діяльність. За період з 1994?р. видано 212 монографій, 79 підручників та навчальних посібників, 254 брошури та препринти, опубліковано понад 3700 статей, у т. ч. понад 280 – за кордоном. Серед наукових видань особливо хочу виділити 8-томне видання «Карпатський регіон: актуальні проблеми та перспективи розвитку». Це своєрідна соціально-економічна науково-аналітична енциклопедія нашого краю. Подібного видання ще не було.

– Як держава фінансує дослідження вчених?

— Ви торкнулися дуже болючого питання. Адже зараз мова йде, на жаль, не те що про перспективи науки в Україні, а про її виживання — при такому ставленні до неї держави. З цього приводу я згадую слова одного з президентів Ізраїлю, який сказав приблизно так: «Держава, яка не підтримує свою науку, не має майбутнього». Сподіваюсь, що нова українська влада це зрозуміє і спробує змінити ситуацію на краще.

– Чи вдалося вам як керівнику інституту знайти розумний баланс щодо поповнення колективу молодими кадрами, дбаючи, звичайно, і про науковців поважного віку?

— Упродовж вісьмох років, із самого початку моєї каденції на посаді директора Інституту регіональних досліджень, було взято курс на омолодження наукових кадрів. Водночас я дуже бережливо ставлюся до вчених пенсійного віку, які мають енергію та сили ще активно працювати, готувати наукову зміну, передавати свій досвід молодим.

Нині в інституті — 130 працівників, з яких 82 — наукові співробітники, в т. ч. 18 докторів і 40 кандидатів наук. Середній вік науковців – 44 роки, докторів наук – 54, кандидатів наук – 42 роки. Це найкращі показники серед установ Відділення економіки НАН України і одні з найкращих взагалі в системі Національної академії наук.

Але і тут не все так просто. Те, що омолоджувати кадри, залучати до науки талановиту молодь необхідно — всім зрозуміло. Проте як це робити в умовах відсутності вільних коштів і заборони відкривати вакантні посади? Наведу конкретний приклад. Молодий спеціаліст успішно закінчив очну аспірантуру, захистив дисертацію. За законом я зобов’язаний його працевлаштувати. А як? Коштів немає, вакансій немає. Глухий кут. Ми вишукуємо різні способи, щоб поповнювати кадри молодими фахівцями, намагаємося підтримувати молодих науковців у їх науковому і кар’єрному рості. До речі, в нас усі вісім завідувачів відділів — доктори наук до 55 років.

– Над чим зараз працює Інститут регіональних досліджень?

– Основні напрями наукових досліджень інституту визначені Президією НАН України. Відповідно до них сформована структура установи, кожний науковий підрозділ якої має конкретну тематичну спрямованість наукових досліджень. А це — широкий спектр соціальних, економічних та екологічних проблем розвитку Західного регіону України.

Зараз проводимо ґрунтовні дослідження соціально-демографічного стану регіону, розвитку міграційних процесів. За їх результатами підготовлені й надіслані центральним та регіональним органам влади фундаментальні наукові доповіді та записки, проведено дві міжнародні конференції.

Важливий напрям нашої діяльності – розробка механізмів регулювання екологічної безпеки в регіоні в умовах євроінтеграції України, обґрунтування наукових засад формування політики сталого розвитку гірських територій. У цьому плані нами розроблено цілу низку законодавчих і нормативних актів. Сподіваюсь, що нова влада ще повернеться до них.

Ми активно працюємо над питаннями реформи адміністративно-територіального устрою країни. Сьогодні це дуже актуальна проблема. Ще два роки тому ми — одні з перших в Україні — розробили відповідну концепцію і зараз проводжуємо роботу в цьому напрямі.

Інститут визначено головною організацією серед академічних установ економічного профілю за напрямом «Регіональні дослідження». Нині з участю інших співвиконавців готуємо науково-аналітичні доповіді за темами: «Транскордонне співробітництво», «Комплексна характеристика соціально-економічного розвитку регіонів», «Адміністративно-територіальний устрій». Ці доповіді будуть оприлюднені і надіслані органам влади.

Хочу зазначити і таке. Ми зараз поступово, але рішуче змінюємо підходи до формування тематики та організації наукових досліджень. Йдеться передусім про питання, пов’язані з перспективами реалізації угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У зв’язку з подіями на Донбасі специфічних рис набуває проблема внутрішньої міграції населення. Не вникаючи в деталі, скажу, що тут є цілий клубок проблем не тільки для влади, а й для науки.

Результати наших наукових досліджень ми висвітлюємо в наукових доповідях, записках органам влади. Робимо акцент на тому, щоб наші пропозиції і рекомендації були викладені у формі проектів законодавчих і нормативних актів.

І останнє. Життя вимагає, а досвід підказує: інститут не повинен займатися суто регіональними питаннями, а й працювати над проблемами розвитку локальних територій. Цей напрям діяльності — один із теперішніх наших пріоритетів.

– Як використовують результати наукових досліджень органи влади?

— Спочатку деякі цифри. У 2013?р. органам влади різного рівня ми надіслали 76 наукових і доповідних записок, наукових доповідей, проектів законів, пропозицій та рекомендацій. З них впроваджено 45. Це не так погано. І все ж хочеться більш конструктивної і плідної взаємодії. Адже дуже важко налагодити конструктивну співпрацю, коли перманентно змінюються голови Львівської обласної державної адміністрації. Буде стабільна влада, яка цінуватиме науку, будуть і результати.

– Україна однозначно взяла курс на євроінтеграцію. Це, безумовно, стосується і наукової сфери. Що в цьому напрямі робить інститут, як розвиваються його міжнародні контакти?

– У рамках міжнародних контактів успішно розвивається співпраця інституту з науково-дослідними установами сусідніх країн — Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Білорусі, Німеччини. Співробітництво здійснюється як на основі прямих двосторонніх зв’язків, так і в межах діючих угод про наукову співпрацю. На сьогодні діють угоди про наукову співпрацю із 8 закордонними науковими установами.

Інститут є координуючою структурою (з української сторони) наукового інформаційно-статистичного транскордонного кластеру «Інфостат Україна—Польща», створеного у 2013 році за участю українських та польських регіональних статистичних управлінь, наукових установ та університетів.

– І на завершення: хотілося б почути вашу думку щодо ролі наукової еліти і економічної науки, зокрема, в розбудові української держави.

– Незважаючи ні на що, Україна таки зберегла потужний науковий потенціал. Ядро його – Національна академія наук. Це національне надбання, його треба берегти і підтримувати. Сподіваюсь, що керівництво держави це зрозуміє і в нас більше не буде «горе-реформаторів», які закликатимуть до ліквідації академії наук. На шляху інноваційного розвитку технологічний прорив може забезпечити тільки наука.

Богдан ЗАЛІЗНЯК,
газета "Світ", № 5-6 (849-850)