Юрій Коровайченко: Департамент — налагоджений механізм, який майже не дає збоїв.

У МОНмолодьспорту досить значуща подія — Департамент вищої освіти отримав нового директора. Про Юрія Миколайовича Коровайченка відомо небагато: фах інженера, 30-річний стаж освітянина, дев’ять років непомітної для стороннього ока копіткої праці в міністерстві.

Спадщина йому дісталася нівроку, вища школа — найскладніша освітня галузь, особливо в часи реформування. Сфера відповідальності департаменту величезна — лише перелік завдань займає три аркуші. Серед них — законодавче і нормативне забезпечення, державне замовлення, умови прийому, модернізація мережі ВНЗ, міжнародні проекти, Рамка кваліфікацій, новітні стандарти вищої освіти і багато чого іншого.

І за цією величезною «машиною» наглядає підрозділ з чотирьох відділів і трьох секторів, де працює всього 26 фахівців. Власне, одного цього факту вже досить, щоб поспілкуватися з людиною, яка керує таким складним «механізмом». «ОУ» поцікавилася в нового директора й щодо його бачення шляхів розв’язання проблем вищої школи.

Дев’ять років — як один день

—  Юрію Миколайовичу, розкажіть, як Ви потрапили в МОНмолодьспорту і як довго там працюєте?

—  Узагалі, я багато років працював у ВНЗ. На роботу до міністерства, а сталося це влітку 2003 року, мене запросив попередній директор Департаменту вищої освіти Ярослав Якович Болюбаш. А далі — вир подій і дев’ять років праці — як один день.

—  Які у Вас враження від нового рівня відповідальності? Чи збільшилося навантаження на роботі, і чи треба навчатися чогось нового?

—  Безумовно, відповідальність незрівнянно зросла. Одна справа, коли відповідаєш за власну ділянку роботи, нехай і складну, інша — за роботу великого колективу, де кожен — професіонал високого рівня. Стосовно навантаження на роботі — його мені ніколи не бракувало. По десять годин праці щодня — звична практика. А навчатися треба все життя, тим паче, маючи доступ до вітчизняного, європейського й світового досвіду.

—  Чи змінюватимете щось у роботі департаменту?

—  У принципі, департамент — налагоджений механізм, який збоїв майже не дає. Не думаю, що варто якісь радикальні кроки, тим більше, що в колективі панує повне взаєморозуміння. А методи управління галуззю змінюватимуться природним шляхом синхронно зі зростанням ступення автономії вищих навчальних закладів, разом із необхідністю впровадження нових підходів до забезпечення якості освіти.

Закон як конструкція

—  Якими будуть особливості вступної кампанії до ВНЗ у 2012 році?

—  Думаю, умови прийому, як регуляторний документ, уже досягли свого оптимуму, принаймні, на найближчий час. Можливо, вони потребуватимуть корегування лише щодо більш підготовленого контингенту абітурієнтів.

Треба сказати, що у варіанті Умов прийому 2012 року резонансу набула пропозиція збільшити прохідний бал у сертифікаті зовнішнього оцінювання з профільних предметів — зі 124 до 140 балів при вступі на бакалавра. Є й новації, необхідність яких підказана практикою реалізації попередніх версій цього документа. Зокрема, зміни в переліках конкурсних предметів, удосконалення «електронного» вступу. Також модернізовано кілька положень організаційного характеру. Це значно спростить процедуру вступу, водночас усунувши сумніви щодо легітимності його результатів.

—  Що нині відбувається з проектом закону про вищу освіту?

—  Цей документ розробила робоча група, створена з ініціативи міністерства, в складі фахівців ВНЗ, представників роботодавців, народних депутатів України, студентських і міжнародних організацій. Він затверджений ІІІ Всеукраїнським з’їздом працівників освіти і вже зареєстрований у Верховній Раді. Є другий варіант, підготовлений робочою групою під керівництвом в.о. ректора Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Михайла Згуровського на базі згаданого проекту закону.

Не надто заглиблюючись у зміст цих варіантів, скажу, що, по-перше, створюючи документ, не треба думати, як добре всім житиметься, наприклад, в умовах автономії вишів. Краще, пропонуючи людині здобути вищу освіту, дати можливість витратити п’ять—шість кращих років життя на проект зі стовідсотковою віддачею. По-друге, закон — це конструкція з платформою і надбудовою. В нашому випадку платформа — це максимально точно виписана, зрозуміла схема здобуття ступеневої освіти з усіма траєкторіями її реалізації. Тільки повне розуміння того, що таке ступінь бакалавра, магістра й доктора філософії, яке місце вони займатимуть у системі трудових відносин, унеможливить переповнення центрів зайнятості тисячами випускників. І не варто забувати, що в необхідності впровадження такої схеми ще доведеться переконувати суспільство.

Усе інше — надбудова, яка має відповідати національній ментальності, громадській свідомості, юридичній культурі та викликам сучасної економіки.

«Паспорт» випускника

—  Розкажіть про євро-додатки до вітчизняних дипломів. Навіщо вони потрібні і що дають випускникам вишів?

—  Додаток до диплома — це «паспорт» випускника. В більшості країн сам диплом — це посвідчення особи. Наприклад, якщо я маю диплом Гарварду, не факт, що мене візьмуть на роботу. Підставою для працевлаштування є додаток до диплома. В нас видача додатка почалася ще 2010 року, але треба визнати, що процес іде мляво, хоча далеко не завжди з вини випускників. А дарма. Вже сьогодні такий додаток стає єдиним інструментом для реалізації академічної мобільності, особливо міжнародної. Такий підхід скоро реалізується й на національному рівні, оскільки роботодавця вже цікавлять не назви навчальних закладів, а зміст здобутої освіти кандидата на посаду, якість професійної підготовки, здатність до виробничої діяльності, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Такої інформації в звичайному додатку немає.

—  Що Ви думаєте про експеримент щодо вільного вибору студентами предметів, який розпочнеться наступного навчального року у провідних ВНЗ країни?

—  Навчальний план будь-якої спеціальності умовно охоплює три частини: гуманітарну, фундаментальну й професійну підготовку. Останній блок також складається з двох. Одна визначає перелік обов’язкових дисциплін, друга — вибіркових, у тому числі за вибором студента. На перший погляд усе зрозуміло. Але практично це непросто, достатньо уявити, як ви обираєте невідомі вам дисципліни зі складними назвами. Тому народний депутат Максим Луцький, який запропонував цю ідею, має рацію. Такий вибір має супроводжуватися серйозною методичною підтримкою, причому високого рівня, впровадження інституту тьюторів, активної участі кафедр у «страхуванні» студента від помилкового вибору.

–    Як Ви знаєте, нині обговорюється введення спеціальності «богослов’я» у вищих навчальних закладах. На якому етапі робота?

–   Громадська рада з питань співпраці з церквами і релігійними організаціями при МОНмолодьспорту також обговорювала це питання і запропонувала розпочати системну роботу в цьому напрямі.

Ураховуючи актуальність порушеного питання та його суспільну значущість, міністерство створило робочу групу, яка вивчає питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників духовних навчальних закладів. Уже пропонується кілька шляхів позитивного розв’язання цієї проблеми. Наприклад, зважаючи на те, що нині в Україні немає дипломованих фахівців з богослов’я (теології), оскільки їх підготовка тільки розпочалася, необхідно надати ВНЗ право залучати до навчального процесу докторів (кандидатів) філософських наук, які захистили дисертаційні роботи за спеціальністю «релігієзнавство».

Складові якісної освіти

–    За опитуваннями, більшість українців хотіла б навчатися у провідних зарубіжних університетах (хоча до переліку потрапили й Київський національний університет ім. Тараса Шевченка і Київський політехнічний університет «КПІ»). Що думаєте з цього приводу?

–    Якщо маєте бажання і можливості для такого навчання, є безліч варіантів. Можна скористатися, зокрема, пропозиціями бюджетної програми з навчання студентів і стажування аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників у закордонних ВНЗ. Обсяг видатків тут становить 44,1 мільйона гривень, що дає змогу направити на навчання за кордон близько 300 осіб. Пріоритетними напрямами освіти і науки в цій програмі визначено природничі та інженерно-технічні спеціальності.

Попереджаючи запитання щодо відсутності наших університетів у світових рейтингах, скажу, що вони там будуть — дайте час.

–    Що треба вищій школі для поліпшення якості освіти?

–    Я знаю лише один інструмент регулювання будь-яких суспільних процесів, це — економіка, від стану якої залежить, з одного боку, мотивація студента у здобутті освіти, з іншого — її якісне надання вищим навчальним закладом. А складових останнього чимало: рівень знань вступників, якість кадрового, матеріального, методичного, наукового забезпечення навчального процесу і багато іншого. І лукавить той, хто каже: дайте нам гроші – і ми… Нічого не буде, якщо на досягнення не мотивоване все суспільство.

Довідка «ОУ»

Директор департаменту вищої освіти МОНмолодьспорту Юрій Коровайченко за фахом інженер-механік. У системі вищої освіти працює понад 30 років, з них 25 — у вищих навчальних закладах. Пройшов шлях від наукового співробітника, до проректора з навчальної роботи технічного університету. Автор понад 100 наукових праць і патентів на винаходи, має в арсеналі навчальні посібники і монографії. В МОНмолодьспорту працює з 2003 року на посадах: начальника відділу природничої та технічної освіти, заступника директора департаменту, директора департаменту вищої освіти. Брав участь у розробленні актів законодавства та реалізації освітніх проектів державного рівня. Заслужений працівник освіти України.

Юрій Зущик