У ЛНУ ім. І.Франка відбулась урочиста академія з нагоди 199-річниці від дня народження Тараса Шевченка

Як повідомляє прес-служба університету, академічна спільнота Університету вшанувала пам'ять видатного письменника й Пророка спільним виконанням «Заповіту».

Із доповіддю «Українська мрія Тараса Шевченка» виступив відомий український  літературознавець і критик, письменник, член Національної спілки письменників України, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, голова Всеукраїнської асоціації викладачів української мови і літератури Володимир Панченко. Володимир Євгенович розповів про візіонерство Шевченка, його «прозирання» майбутнього України й українську мрію Поета в загальнонаціональному та індивідуально-приватному вимірі.

«Сила Шевченкової уяви, як відомо, у часи дитинства стимулювалася такими чинниками, як схильність до самотності, потаємність, зосередженість на житті свого внутрішнього «Я», виняткова емоційна вразливість», - зазначив професор, додавши, що «відчуття свого особливого призначення, яке пробудилося в Шевченкові в 1843-1845 рр., означало, що він мусив стати голосом німої України, мав сказати за всіх, здолати власний відчай, засвітити вогонь національного ідеалу, проклясти таємних і відвертих ворогів, роздмухати іскру любові в кожному, у кому вона ще жевріла».

Крізь призму творів періоду «Трьох літ» Володимир Панченко зробив спробу виокремити найголовніші для української нації істини, десять символічних заповідей, у яких відбилися уявлення Тараса Шевченка про українську мрію і про те, що стоїть їй на перешкоді:

1. Не сподівайтеся на щастя поза «своєю хатою», за межами рідного краю, бо «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля».

2. Знайте, що найбільше зло України – в її «байстрятах», у горе-провідниках, «дядьках отечества чужого». Головний авторський месидж, на думку професора НУ «Києво-Могилянської академії», полягає не в тому, щоб осудити «заблуканих», а в тому, щоб дати їм шанс. А так званій квазіеліті Тарас Шевченко пропонує стати національною елітою. Поет кличе блудних синів повернутися до «великої руїни», вийти на дорогу любові до «своєї хати», і освячує це майбутнє навернення до України як праведне діяння, як шлях «своєї мудрості».

3. Не кривдіть «найменшого брата». Шевченків ідеал соціальної справедливості вгадується у багатьох його поетичних візіях, включно з написаною у петербурзькому казематі ідилією «Садок вишневий біля хати». Ключем же до розуміння цього ідеалу можуть бути заключні слова вірша «Бували войни й войськовії чвари» - про «небагатих-невбогих», себто –  про «середній клас».

4. Пам’ятайте про Суд Господній і земний суд. Авторитет Бога, його заповідей видавався Шевченкові найголовнішим і найсильнішим, – може, навіть останнім аргументом у полеміці з тими, хто чинить зло. Тому Поет апелює до нього як до «найвищої інстанції світового правосуддя».

5. Остерігайтеся московських обіймів. Настирливі політичні обійми в певних ситуаціях виглядають як запрошення до «інтерграційних процесів». Про те, чим вони закінчуються, Тарас Шевченко писав не раз, застерігаючи  всі покоління українців від очевидних небезпек.

6. Знаходьте в собі сили, щоб бути одностайними бодай перед зовнішніми загрозами.

7. Дорожіть волею, а коли її немає навколо, - внутрішньою свободою дорожіть. Поезія Тараса Шевченка, за словами Володимира Панченка,  – це, «як сказали б у Києві і Львові, ціла «Хартія вільної людини».

8. Не заздріть багатим.

9. Вірте в свою будущину – всупереч безнадії вірте! Шевченкові мріяння нагадують якісь апостольські чаклування: здається, що він навіює, викликає надію, запалює зневірених своєю вірою у будущину.

10. Возлюбіть Україну. Шевченко не раз називав Україну Матір’ю: то «заплаканою», то «усміхненою», то схиленою у благословенні над своїми «діточками» – і тими, які любили її з колиски, і тими, які повернулися до неї, переставши бути «байстрятами». Шевченко залишав шанс і для них, скликав усіх заблуканих і невірних: шукайте і знайдіть захований скарб; вертайтеся до своєї Матері!

«Коли тебе забудемо, Тарасе, забвенні будемо. Забвенні – якщо не будемо час од часу скидати з себе марноту людську і думати про те, про що думав він, - апелював до національної свідомості кожного з присутніх професор Володимир Панченко, додавши на завершення, – якщо не возлюбимо свою, нашу, хоч і вимучену «байстрятами», але все одно вічну Україну так, як він хотів, щоб любили її ми».

Наснажені геніальним словом Пророка, студенти факультету культури та мистецтв представили літературно-музичну композицію за творами Тараса Шевченка. Так, мішаний хор кафедри музичного мистецтва, окрім традиційного символічного обрамлення – священних творів кожного свідомого українця – «Заповіту» й «Реве та стогне Дніпр широкий», виконали «Світе тихий» та «Ой, чого ти почорніло».

Вразила присутніх сучасна постановка «Колискової» студента факультету культури та мистецтв В. Пантелеймонова, яку високомайстерно втілили на сцені студенти кафедри режисури та хореографії.

Своєрідним камертоном вечора стали поетичні рецитації Народного артиста України Сергія Кустова творів Тараса Шевченка.

Не залишили байдужими присутніх і сольні виступи асистента кафедри музичного мистецтва Інни Штурмак і магістра мистецтв, викладача вокалу Степана Дробіта, а також твори «Лілея» Г. Хоткевича й «Прелюд пам’яті Шевченка» Я. Степового у виконанні ансамблю бандуристок і камерного оркестру кафедри музичного мистецтва.

Незадовго до відзначення 200-річниці від дня народження Тараса Шевченка маємо знову і знову невтомно звертатися до унікальної творчої скарбниці невичерпних можливостей, мистецьких замірів і поривань, захоплень і зацікавлень, надій і мрій, колосальних можливостей духовної реалізації національного генія й Пророка, аби черпати наснагу й відкривати правду про свою історичну пам'ять, переосмислити систему цінностей сучасного українця, щоби проектувати наше прийдешнє у вимірі Шевченкової української мрії.