Східне партнерство як інструмент зовнішньої політики Європейського Союзу

На думку ректора Університету Івана Вакарчука, тема євроінтеграції сьогодні для нашої країни залишається однією з найактуальніших у зовнішньополітичній складовій. Спробу фахового аналізу витоків Європейської політики сусідства та її основних складових, які корегувалися залежно від розвитку геополітичної ситуації у світі, зробила доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства та міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Наталія Антонюк.

Наталія Володимирівна зазначила, що активне розширення Європейського Союзу довело успішність Євроінтеграції в цілому та її позитивний вплив на суспільні й економічні процеси нових членів Союзу, а отже, й засвідчило зростання статусу ЄС загалом. «Проте поряд із перевагами розширення Європейського Союзу існують також і численні загрози та виклики, що постають перед ЄС в міру його розширення», - зазначила професор Антонюк.

До основних викликів, які постали перед ЄС у контексті зміни міжнародного статусу, доповідачка зарахувала міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, регіональні конфлікти, слабкий соціально-економічний розвиток нових членів Союзу, що може призвести до їхнього занепаду, та організовану злочинність.

Для того, аби активніше протистояти як зовнішнім загрозам, так і внутрішнім протиріччям у середині ЄС Унія європейська виробила чітку Європейську політику сусідства, яка повинна була забезпечувати «простір стабільності» вздовж кордону ЄС. «Основні аспекти політики сусідства ЄС полягають в економічній інтеграції, запровадження поглиблених зон вільної торгівлі, співпраці в торгівельній і законодавчій сферах, захисті прав людини, налагодженні міжконфесійного діалогу», - наголосила Наталія Антонюк.

Проте, як зазначила професор, постулати Європейської політики сусідства, на думку деяких членів ЄС, суперечили задекларованому принципу диференційованого ставлення до країн-партнерів Союзу. Звідси й назріла необхідність розмежування політики сусідства на різні вектори. Як результат цього процесу, Європейський союз вирішив виступити з ініціативою щодо створення програми Східне партнерство з метою розвитку відносин зі східними сусідами. Саме починаючи від травня 2009 року, шість країн, які не є членами ЄС, а це - Україна, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія та Молдова, отримали нагоду розвивати відносини з ЄС на якісно новому рівні.

Серед основних завдань Східного партнерства доповідачка назвала спрощення візового режиму, встановлення політичної спільноти, створення поглиблених та укріплених зон вільної торгівлі.

У контексті участі України в програмі Східного партнерства Наталія Антонюк відзначила як позитивні, так і негативні аспекти. До беззаперечно корисних для нашої країни наслідків участі у Програмі є створення своєрідного містка між Україною та ЄС й поглиблення співпраці на сонові так званих чотирьох тематичних платформ Східного партнерства: з питань демократії, ефективного управління й стабільності, проблем економічної інтеграції та зближення з політиками ЄС, з питань енергетичної безпеки й міжособистісних відносин.

До недосконалостей східного вектора Європейської політики сусідства доповідач віднесла той факт, що сьогодні ЄС пропонує Україні значно менше, аніж іншим країнам, які менш задіяні в європейських структурах, а також недостатнє фінансування реформаторських програм в Україні.

Проте найактуальнішим відкритим питанням, на яке не може дати відповідь Програма Східного партнерства, за словами Наталії Антонюк, залишається проблема перспективи майбутнього України у відносинах із Європейським Союзом.

Учасники семінару взяли участь у жвавій дискусії щодо євроінтеграційних перспектив України, міжнародного статусу нашої країни на глобальній політичній шахівниці та потреб внутрішніх перетворень у країні.