В Університеті «Україна» вітали першокурсників: святкові традиції і сумні новації

СВЯТКОВІ ТРАДИЦІЇ І СУМНІ НОВАЦІЇ

Посвята у студенти – останній етап переходу зі стану випускника середньої школи в стан студента-першокурсника.  Традиційно і цьогорічна посвята була дуже урочистою. Ось – на сцену вийшли троє студентів-відмінників – Наталя Строкань, Денис Кузьковой та Марія Чаленко – і підняли прапори України, міста Києва, Університету «Україна». І все – під звуки Державного Гімну України. І всі глядачі встали, щоб вшанувати наш Гімн, який нині є воістину справжнім символом України, символом її незламного народу. Кожного року на Посвяті у студенти запалюється Вогонь знань, нині ця почесна місія випала представникам найліпшого інституту за результатами 2013-2014 навчального року, директору Інституту філології та масових комунікацій Наталі Барна та студентові 5 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування» Іванові Чопей. Традиційно до учасників церемонії звернувся Почесний гість свята – народний депутат України, голова Піклувальної ради Університету «Україна» Олег Григорович Білорус.

Гіркою новацією цьогорічної посвяти було вшанування героїв Небесної сотні і загиблих воїнів у зоні АТО. На жаль, Університет «Україна» теж має непоправні втрати на цій неоголошеній війні. Герої Небесної сотні – Сергій Байдовський та Василь Мойсей; воїни, що поклали свої життя на Сході України – Максим Бендеров та Антін Москаленко. Усі вони були студентами і випускниками Університету «Україна». І вони навіки залишилися у наших серцях, у нашій пам’яті. Згадуючи полеглих, усі присутні вшанували героїв хвилиною мовчання. І залунала знову «Пливе кача»…

Як же ж хочеться, щоб увесь цей жах нарешті скінчився – нашою перемогою, і щоби лунала ця пісня лише під час пам’ятних заходів, а не на чергових похоронах!..

Петро ТАЛАНЧУК ПРО СВЯТО ЗІ СЛЬОЗАМИ НА ОЧАХ І РОСІЙСЬКЕ «СТАРШЕБРАТСТВО»

Вітаючи «новобранців», президент Університету «Україна», Заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Академії педагогічних наук України, доктор технічних наук, професор, ініціатор створення і Президент Академії інженерних наук України, член чотирьох міжнародних академій, почесний ректор національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», перший міністр освіти незалежної України Петро Михайлович ТАЛАНЧУК зазначив:

? Сьогодні ми вітаємо наших студентів – тих, хто вступив щойно, і тих, хто прийшов до нас за знаннями на старші курси з інших ВНЗ. Ми вітаємо їх на порозі студентського життя в новій університетській родині, вітаємо у дуже непростий для нашої країни час. А будь-яке вітання – це свято. Але нині це свято – воістину зі сльозами на очах.

Останні події – Українська революція, неоголошена війна Росії проти України наклали свій відбиток на все, що ми робимо в цей час. Смуток і величезна скорбота наповнюють наші серця, коли думаємо про героїв Небесної сотні, про сотні загиблих патріотів, які зі зброєю в руках захищають рідну землю; про тисячі невинно убієнних мирних громадян, провина яких полягає лише в тому, що вони – українці. Страшно, дико і не хочеться вірити, що таке може бути у ХХІ столітті. Особливо постраждали діти: у сонячні квітучі дні весни 2014 року їхні душі обпалило страшне слово – війна, яку без оголошення, по-злодійськи підло розпочала Росія проти України. І тому мільйони маленьких українців по-дитячому щиро кажуть, що Росія – погана, бо воює проти України!

Чи може щось дужче обпалити людську душу і породити сильніший гнів і жадобу помсти, ніж сльози дитини, яка оплакує свого загиблого батька на війні, розпочатій Росією проти України? Мабуть, що ні! Або хіба може не вразити глибину душі те, що десятилітній Тарасик віддає дитячі копійки на бронежилет, мотивуючи це тим, що, якщо не буде України, то йому не потрібен і планшет.

Вочевидь, війна Росії проти України поставила питання руба: «Ми і вони» – Україна і Росія, що у нас спільного і що нас роз’єднує, який подальший шлях нашого співіснування як сусідів, і чи воно, це співіснування, можливе взагалі і за яких умов тощо. Але вже зараз зрозуміло одне: ніхто не залагодить нашу біду і не зробить вирішальну роботу за нас. Західні партнери будуть допомагати тим, хто може сам себе захистити. Вони не надаватимуть допомоги державі, нездатній захистити свою землю. І сьогодні ми вчергове чули про занепокоєння Європи.

Тому в Україні нічого не зміниться доти, поки кожен із нас не зміниться сам. Підкреслюю – саме кожен із нас. Для цього необхідно змінити цивілізаційний напрям нашого розвитку. І головне в цій зміні – повернення України до загальнолюдських цінностей і повне виключення російського впливу на українське життя. Заклик М. Хвильового (псевдонім росіянина М. Фітільова) «Геть від Москви!» повинен бути зреалізований повністю.

В основу подальшої розбудови незалежної України повинно бути закладено усвідомлення відрубності, окремішності українців від так званого «братнього російського народу».

Видатний російський дослідник-полеміст Петро Хом'яков у трактаті «Росія проти Русі – Русь проти Росії» ще у вересні 2009 року, небезпідставно стверджує: «Не Московія – спадкоємниця Орди. Московія саме і є ця Орда. І жертвою цієї Орди була не тільки Україна, але й уся решта Русі. Ординське іго над Руссю не подолано і понині. А нинішня Московсько-путінська Орда так само загрожує Україні, як у свій час татарські хани загрожували Чернігівському, Київському і Галицько-Волинському князівствам. І це найглибше історичне пояснення тих тенденцій, які здавна визначають позицію Москви щодо України.  Від самого початку Русь була Київською, Московська ж Росія – не Русь, а Орда. І в інтересах усіх – і українців, і росіян – якнайшвидше покінчити з ординським ігом Москви».

І надоум нас, Боже, аби ми якнайскоріше це засвоїли у своїй практичній роботі. Намагання ж відділити російський народ від Путіна слід розглядати як політичне шулерство. Він зробив їх своїми співучасниками, а вони – майже 90% – підтримали його і тим самим ототожнили себе з Імперією та її Злом. В результаті виник не конфлікт еліт, а війна двох народів. Тепер ми, українці, маємо справу не тільки з Кремлем, а й з десятками мільйонів російських обивателів, які, сидячи в напівзруйнованій, вимираючій «уральской или вологодской деревне» чи сибірській глибинці, переживають щиру радість за «присоединение» Криму до Росії. Ніхто не міг ні передбачити, ні уявити такої хвилі зоологічної, позамежевої українофобії.

До Росії як чума прийшла вражаюча одностайність: мало не всі, від режисерів до домогосподарок, від фашистів до лібералів буквально здуріли від приросту імперії на шмат території, здобутої шляхом загарбання.

Запам’ятаймо! Російське суспільство перебуває в мілітаристському екстазі, і тому Путін і Росія зупиняться рівно там, де це дозволять українці! Але для цього ми повинні взятися за створення власного достатнього оборонного потенціалу, будівництва сильної економіки та всебічне зміцнення всіх державних ресурсів, і в ім’я цього треба стрибнути буквально вище голови, напружити всі інтелектуальні і фізичні сили народу.

Крім того, оскільки міжнародні меморандуми, декларації щодо забезпечення територіальної цілісності і суверенітету України нічого не варті, то українській дипломатії слід вести роботу щодо позитивного сприймання у світі намагань України відновити власну ядерну зброю.

Ну і, звичайно, не в останню чергу необхідно в цьому навічному «розлученні» зі «старшим братом» радикально вирішити питання «п’ятої колони». Всякі русифікатори, звідкіля б вони не прибули в Україну в пошуках роботи й можливостей для комфортного проживання, мають затямити на все життя, що вони повинні поважати державотворчий народ, а не вимагати приєднання України до держави, з якої вони виїхали. Упродовж останніх десяти років Москва використовувала російське населення України як гальмо, що уповільнює рух «братської країни» у бік Заходу. Зараз, після перемоги Майдану, «російський чинник» став основною зброєю хитрозадого Кремля у боротьбі проти Української революції. І на перше місце вийшов Крим – воістину ніж у спину вільної України.

Росіяни з їх ментальністю, я не хочу нікого образити, але треба чесно визнати, стали проблемою для всього світу, сусідів і самих себе. Скрізь на постсовєтському просторі, де відбувається рух у бік Заходу, вони виступають гальмом або баластом. Їм не потрібна свобода, вони не сприймають Європу і не хочуть пускати в неї інших.  Трагедія Росії ще й у тому, що вона виплекала сакраментальну «загадковість російської душі» – ледь не генетичне бажання наводити лад у чужих землях, навчати розуму всіх і всюди.

Ще одним путом, що суттєво заважає Україні успішно рухатися по шляху десовєтизації і звільнення від совковости, є певна кількість населення (язик не повертається сказати – громадяни), як росіян, так і українців, що мешкають в Україні і бажають об’єднатися в одну державу, звичайно ж, під началом Росії. Різними відсотками оцінюють їх кількість – від 5% до 15%, але це не так уже й суттєво, скільки їх. Важливо інше. Ми підемо шляхом, який оберуть, скажімо, 85% громадян України, а 15% доведеться з цим змиритися і зробити свій вибір. Ясно одне: противники незалежної України не повинні бути її громадянами.

І тому необхідно провести своєрідну люстрацію і серед усього населення. І тим, хто ненавидить вільну Україну, її народ, порадити брати «шінель» і мандрувати до своїх «соотєчєствєнніков»!

Думаю, що всім зрозуміло, що навряд чи вдасться створити життєвий комфорт у суспільстві для деяких громадян, які начебто «не взирая на языки и национальность», просувають національні інтереси іншої держави-агресора. Причому, агресора історичного. Головним же для нас є усвідомлення того, що найбільше стабільними державами є ті, де попри багатонаціональність суспільства державна мова – одна: Німеччина, Франція, скандинавські країни, США, Польща, Австралія, Японія… Список можна продовжувати, не забувши внести до нього Росію, яка відрубала всі дискусії з мовного питання на території своєї імперії, але активно просуває створення російськомовних анклавів на територіях інших держав. Треба також оцінити підступність впливу так званої «великой русской культуры» та її «могучего русского языка», які завжди інфікували український етнічний організм «русским величием», шовінізмом.

Одним із наслідків більш ніж трьохсотлітнього «союзу» з московським «старшебратством» є отруєна страхом, безпомічністю, доносами і зрадою національна свідомість значної частини українців.

Настав час усім українцям усвідомити, що ніякої величі ні в російській культурі, ні в «могучем языке» не існує. Усе це міфи, вигадані великодержавниками. Бо ця культура, виходячи із широкого її тлумачення, спромоглася тільки на те, що її продуктом є нікчемна держава зі злиденним народом, яка за тривалістю життя чоловіків посідає приблизно 160-е місце у світі, поступаючись Бангладеш, яка тримає перше місце у світі за абсолютною величиною спаду населення, яка має неймовірні багатства природних і водних ресурсів і, в той же час, нараховує 50% населення бідняків тощо. А єдине, що вона дійсно має, – це автомат Калашникова, величезний арсенал іншої зброї, в тому числі ядерної, якою вона намагається залякати всіх і підкорити своєму впливові світ. Це не культура, а ерзац, конгломерат, який не є рушійною силою через різноцінність складових; так само і «могучий русский язык», попри всі намагання, так і не став міжнародною, добровільно вживаною мовою, мовою широкого використання.

Таким чином, йдеться про здійснення світоглядного перевороту в українських головах, душах, психології. І здійснити це можливо тільки одним способом – організацією якісного навчання та успішного виховання всіх і кожного й особливо молодого покоління, яке ми сьогодні вітаємо

Підсумовуючи, можна сказати хоч і різко, але справедливо: освіта і наука, насамперед, несуть відповідальність за те, що сталося в Україні. Це вони, ці дві системи, сестри-близнючки, так виховали і так «просвітили» політичних поводирів українського народу. Саме продукт виховання і освіти, тепер уже не суттєво, були вони радянськими чи «незалежними від відповідальності» українськими, чи були вони у співвідношенні половина на половину, саме продукт цих двох систем – кадри ? виявилися непридатними для управління демократичним суспільством. І вирішальна роль у кардинальній зміні ситуації належить освіті, бо освіта, включаючи виховання, – першооснова розвитку кожного індивіда зокрема і суспільства в цілому.

Нині, вводячи в студентське братство нових молодих людей, ми беремо на себе зобов’язання підготувати з них не тільки високоякісних фахівців, а й громадян-патріотів, майбутню національну еліту.

І я хочу запевнити в тому, що в Університеті «Україна» активно іде процес формування сучасних технологій як виховання, так і навчання.

Як непростим виявився шлях України до справжньої НЕЗАЛЕЖНОСТІ, так само нелегким було становлення нашого університету, але подвижницька праця колективу його працівників – орачів на освітянській ниві дає змогу пишатися багатьма нашими здобутками.

Університет «Україна» є авангардним українським сучасним освітянським проектом.

Нині у нашому вищому навчальному закладі IV рівня акредитації за 84-ма конкурентоспроможними на сучасному ринку праці спеціальностями навчається понад 18 тисяч студентів. У базовій структурі Університету «Україна» діє шість інститутів, факультет біомедичних технологій і Коледж «Освіта». Сформувалася регіональна мережа університету, що складається із 32-х територіально відокремлених підрозділів. За загальною чисельністю студентів Університет «Україна» посідає 3 місце серед усіх ВНЗ України і успішно розвивається далі. А за підсумками набору на денну форму навчання на 2014-2015 навч. рік – перше місце серед недержавних вищих навчальних закладів.

Систематично ми продукуємо інновації. Так, два роки тому спільно з Національною інформаційною агенцією Південної Кореї ми обладнали сучасний комп’ютерний Центр інформаційного доступу з безкоштовним доступом до Інтернет.

Нині в університеті втілюються міжнародні освітні програми подвійного диплома з Шауляйським університетом (Литва), польським університетом «Вістула» (м. Варшава), польською Вищою школою міжнародних відносин та американістики (м. Варшава), Центрально-Європейським Університетом (Словаччина), Мюнхенською Академією міжнародних відносин, Міжнародною корпорацією університетів та академій (Велика Британія). Ці проекти відкривають нашим студентам реальний шлях до європейської освіти, дають змогу скористатися низкою пільг.

У нас запроваджується дистанційне навчання для всіх категорій студентів з усіх спеціальностей. Це дає змогу, наприклад, здобувати 2-3 спеціальності одночасно. Адже сучасна економіка потребує універсальних фахівців типу «три в одному», наприклад: економіст зі знанням права в галузі та володінням інформаційно-комунікаційними технологіями.

Шановні першокурсники! Вам буде не тільки надана змога, а й буде організований адміністративний «пресинг» щодо вашої участі в науково-дослідній роботі студентів. Цей примус виправданий тим, що активна участь студентів у проведенні досліджень є вирішальним чинником у формуванні сучасного висококваліфікованого фахівця. В університеті створено належні умови для творчого наукового пошуку студентів, розкриття наукових здібностей і залучення їх до різноманітних форм науково-дослідницької роботи.

Мережа студентських наукових формувань включає 86 наукових гуртків, 46 студентських виробничих підрозділів, 13 проблемно-дослідницьких груп. Крім цього, в університеті є аспірантура, докторантура і три спеціалізовані вчені ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій. Минулого навчального року захистилося десять працівників нашого університету (6 кандидатських та 4 докторські дисертації).

Як бачите, у Вас є змога заявити про себе і на науковій ниві.

Наші науковці беруть участь і в наукових програмах Євросоюзу. Так, наприклад, кафедра імунології Університету «Україна», яку очолює професор Валентин Шичкін, ініціювала проект «Тимістем» із дослідження стовбурових клітин тимусу. Найліпші студенти кафедри імунології будуть долучатися до науково-дослідної роботи у проекті Європейського консорціуму та матимуть змогу отримати унікальний досвід світового рівня.

Але основні наші здобутки – це наші люди, студенти і випускники. Саме їхні успіхи, їхня діяльність, їхні досягнення, а іноді й трагічна доля визначають якість нашої освіти. Серед них:

Сергій Байдовський, випускник спеціальності «Програмне забезпечення систем», Василь Мойсей, студент 4 курсу напряму підготовки «Здоров'я людини» Університету «Україна». 20 лютого 2014 року юнаки були скошені снайперською кулею на вулиці Інститутській у Києві й долучилися до списку Героїв України з НЕБЕСНОЇ СОТНІ Революції Гідності. До Героїв небесної сотні додаються нові страшні втрати. 15 липня в ході антитерористичної операції під селищем Ізварине Луганської області загинув студент спеціальності «Правознавство» Університету «Україна» Максим БЕНДЕРОВ. І ось 21 серпня прийшла нова страшна звістка: загинув студент знову ж таки цієї спеціальності Антін МОСКАЛЕНКО.

У цей важкий для країни час десятки викладачів та студентів Університету «Україна» захищають майбутнє та незалежність нашої держави зі зброєю в руках у зоні АТО.

Донині в російському полоні перебуває Надія Савченко, колишня студентка спеціальності «Українська мова та література», дівчина-воїн, надзвичайно мужня і красива людина. Україні потрібна НАДІЯ!

Серед наших випускників є не тільки герої-воїни. Серед них є і ті, хто залишається в мирному строю, щоб розбудовувати незалежну Україну. Це письменники і журналісти, голови правлінь і директори підприємств, депутати, державні службовці тощо: Радушинська Оксана, Козлюк Юлія, Макаренко Марина, Кохан Любомир, Висотський Володимир, Ніконтас Альбіна, Вольф Олександр, Азін Володимир, Костюк Світлана, Патра Світлана, Хорольський Роман, Шевченко Світлана та багато інших.

Яскраву сторінку в історію Університету «Україна» вписали його випускники-спортсмени. Це Юлія Батенкова-Бауман, Ольга Саладуха, Дмитро Виноградець, Ананіч Валерія, Смирнова Уляна та ін.

Зауважте, що половина з названих нині імен наших студентів – люди з інвалідністю. Але саме завдяки вищій освіті, розвиткові особистісних, інтелектуальних і творчих здібностей ці юнаки і дівчата позиціонують себе молодими лідерами новітньої незалежної України. Сьогодні вона потребує  саме такої освіченої патріотичної молоді.

І таких студентів формує наш університет. Тож, ми раді щиро привітати тих, хто сьогодні долучається до нашої родини.   Слава Україні!

РОДЗИНКИ СВЯТА

І ось настала урочиста мить. Перший проректор Університету «Україна» Іван КУЧЕРЯВИЙ зачитав наказ про зарахування студентів на перший курс. А потім студенти-першокурсники А. Кондратьєва (Інститут права та суспільних відносин), М. Сташенко (Інститут комп’ютерних технологій) та І. Барна (коледж «Освіта») отримали з рук Петра Михайловича символічний студентський квиток, залікову книжку та ключ від Храму знань. А Президент студентського самоврядування Університету Ірина Дороніна зачитала присягу першокурсника.

Яке ж свято та без подарунків? А вони були! Це – святковий концерт, який подарували глядачам лауреат міжнародних та всеукраїнських фестивалів і конкурсів Тетяна Кисляк; Заслужена артистка України, доцент кафедри «Менеджменту організацій» Інституту економіки та менеджменту Світлана Мирвода, лауреат міжнародних та всеукраїнських фестивалів та конкурсів Ольга Розколотько. Подарувала свій музичний сюрприз і директор Інституту філології та масових комунікацій Наталя Віталіївна Барна. Разом із сином Ігорем вони заспівали українську народну пісню «При долині кущ калини».

Не відставали від викладачів і студенти: виступили Юлія Рибальченко, Сергій Ушеренко, Євгенія Бородіна. А заключним акордом став виступ гості свята, студентки Київського національного економічного університету  ім. В. Гетьмана Юлії Цімох.

СЛОВО – ПЕРШОКУРСНИКАМ!

Головними героями свята були студенти-першокурсники. Ми не могли не поцікавитися їхніми враженнями та очікуваннями від Університету.

Кирило КИЯШКО, студент 1 курсу Інституту права та суспільних відносин:

– Мої перші враження від університету, я б сказав, просто вибухові. Я вперше в такому ? університетському колективі. Мені дуже сподобалося ставлення викладачів до нас, першокурсників, і взагалі – атмосфера в університеті просто супер. Дуже сподобалася Посвята у студенти. Було таке враження, що я був на сьомому небі від щастя, тому що посвята у студенти відбувається фактично один раз у житті. Пам’ятатиму це дійство все життя, був дуже схвильований.

Вікторія МАРТИНОВА, студентка 1 курсу Інституту соціальних технологій:

– Університет «Україна» зроблено дійсно по-європейськи. Він  дуже добре подбав про людей з інвалідністю, і це вражає: тут є пандуси, ліфти, корпуси обладнано наскрізними переходами, у холі є вільний доступ до комп’ютерів та інтернету і для студентів-візочників. Тому я  і вступила на навчання сюди. А розповіла мені про нього моя сусідка – теж студентка. Від навчання я чекаю лише хорошого. Я налаштована оптимістично, сповнена віри і надії…

Євгену ПОРЦЕВУ, першокурсникові Інституту комп’ютерних технологій, найбільше сподобалося те, що старшокурсники зі студентського самоврядування  активно допомагають новачкам. Олег ШАРУПА – студент-першокурсник Інституту філології та масових комунікацій, вступив за рекомендацією директора школи №168, що на вулиці Озерна, 2 (м. Київ), де хлопець навчався. Цікавим є те, що саме у цій школі колись орендував приміщення Інститут філології та масових комунікацій. Йому теж дуже сподобалася церемонія Посвяти і, зокрема, виступ Петра Михайловича. А найбільшою мрією після випуску з університету для Олега є бажання знайти хорошу роботу.

Наталя СТЕПАНЕНКО, студентка 1 курсу Інституту економіки та менеджменту:

– Мені дуже сподобався Університет «Україна», сподобалася Посвята у студенти, а найбільше – виступ Петра Михайловича Таланчука і концерт. У своїй промові Президент дуже чітко і переконливо висловився щодо війни з Росією, пояснив те, що я сама не усвідомлювала остаточно. Бо чуєш якісь думки від друзів, слухаєш експертів на ТБ, суперечки батьків тощо, – і в голові часом просто каша. А тут авторитетна високоосвічена людина тобі розставила всі акценти! Я вважаю, що промова Президента Університету «Україна» – це моя перша лекція в цьому ВНЗ! Вступити в Університет мені порадили вчителі у школі. Що я очікую від Університету? Гарних викладачів, насамперед. Також я розумію, що потрібно самій докладати зусиль для свого розвитку, а не просто чекати чогось від Університету…

Владислав КОРОЛЬ, студент 1 курсу факультету біомедичних технологій:

– Університет «Україна» дуже сучасний. Мені найбільше сподобалася архітектура. Посвята була дуже красивою і цікавою, у мене залишилися чудові враження, а найбільше сподобалось виголошення клятви. Чекаю від студентських років на нові знання, новий досвід та нові знайомства!

Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»