Інна Совсун розповіла про доцільність оновлення критеріїв присвоєння вчених звань доцента і професора
Журналіст "Урядового кур'єру" поцікавився у заступника Міністра освіти і науки України Інни Совсун обставинами які змусили Міносвіти запровадити ці нові критерії.
— Чи не найбільше дискусій в академічному середовищі викликали нові критерії присвоєння вчених звань доцента і професора.
— Річ ось у чому. До чинної постанови Кабміну про порядок присвоєння вчених звань у певний момент вписали таку вимогу: щоб отримати звання, треба мати підручник чи посібник, затверджений грифом МОН. Насправді це фантастично: додати три слова в постанову — й зібрати касу.
Але скільки може бути підручників, скажімо, з політології чи вищої математики? Фактично ця дописка створила мотивацію для компіляції, а не створення власних досліджень. Крім того, було запроваджено високі вимоги щодо кількості публікацій у ВАКівських журналах. Знову-таки за кожну статтю треба було платити.
Ми пропонуємо інші критерії. Перший — знання іноземної мови, головно англійської, підтверджене міжнародним сертифікатом. Без цього неможливо бути хорошим дослідником. Нам закидали, мовляв, вимога такого сертифіката означає, що ми не визнаємо рівня наших іспитів. На жаль, довіра до наших дипломів на світовому рівні стрімко втрачається. Інфляція оцінювання, толерантність до посередніх результатів, корупційні елементи — це те, що ігнорувати надалі просто неможливо. Міжнародний сертифікат як підтвердження володіння іноземною мовою — поширена загальносвітова практика. В нашій ситуації — це намагання відновити довіру до української вищої освіти.
Другий — це вимога до наявності публікацій у виданнях, що індексуються у провідних міжнародних наукометричних базах WebofScience, Scopus. Знову-таки, це пов’язано з інфляцією вимог до ВАКівських публікацій.
Третій критерій — обов’язкове стажування в одній із країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) або Європейського Союзу. Ми думаємо над тим, щоб додати, скажімо, і участь у міжнародних дослідницьких проектах. Бо очевидна різниця між науковцями, які спілкуються із закордонними колегами, і тими, які нікуди не виїздили далі Києва. Це просто різні академічні середовища. Нам закидають, що на стажування немає коштів. Насправді проектів — величезна кількість, а міністерство максимально інформуватиме та залучатиме викладачів до міжнародної співпраці.
Ці вимоги викликають найбільше заперечень, бо кардинально змінюють роботу університету. Лунає думка, що ми, мовляв, хочемо «зекономити на професорах», бо коли введуть нові вимоги, перші рік-два мало хто отримає ці ступені. Насправді йдеться не про економію коштів, а про підвищення конкурентоспроможності української вищої школи. Так, зазвичай відповідати новим вимогам непросто, але вони створять умови, в яких виграють усі.
