Студенти-філологи УДПУ імені Павла Тичини відтворили давній новорічний звичай «водити козу»
Напередодні Нового року студенти факультету української філології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини підготували народознавче обрядодійство «Різдвяна інтермедія «Коза».
Майбутні філологи під керівництвом заступника декана з виховної роботи Наталії Мамчур та керівника театру-студії «Вервечка» Інни Терешко відтворили новорічні традиції українського народу, зокрема історичної Уманщини.
При підготовці сценарію народознавчого заходу організатори використали матеріали досліджень членів наукового фольклорного товариства імені Хрисанфа Ящуржинського, незмінним керівником якого є кандидат педагогічних наук, професор, керівник науково-дослідної лабораторії «Етнологія Черкаського краю», завідувач кафедри української літератури та українознавства Наталія Петрівна Сивачук. Студенти-учасники фольклорного товариства збирають та записують автентичний фольклор, самобутні народні звичаї, традиції та обряди історичної Уманщини, які й було використано під час різдвяної інтермедії. Глядачі, серед яких були студенти, викладачі, громадськість міста, мали можливість відчути неповторний дух колоритного національного свята, насолодитися звучанням унікальних щедрівок, поринути в атмосферу автентичного свята із піснями, танцями, віншуваннями.
Студенти талановито відтворили й давні українські новорічні звичаї «водіння кози» та «Маланка». В давнину обов’язковим атрибутом Щедрого або Багатого вечору (13 січня), крім святкової родинної вечері, було щедрування та колядування по хатах, обряди «Коза» і «Маланка», веселі гуляння, віншування та побажання на добро, на щастя, на многії літа. Як свідчать етнографічні матеріали, не було такої селянської хати, куди б не навідалися ряджені з «козою» у вечір «щедрої куті».
Учасники інтермедії «Коза» - ряджені хлопці - дід, жид, лікар, козак, «коза» - талановито вжилися у свої ролі. Дівчата - учасниці фольклорних ансамблів факультету української філології «Лелія» та «Софія» дружно співали пісні, а «коза» витанцьовувала, поки й не впала. Дід гірко тужив, не знав, що й робити. Ні лікар, який тільки й ладен розповідати нісенітниці, не зміг вилікувати, ні жид із своїми примовляннями не зміг врятувати «козу». Та щойно заграла музика, «коза» сама «ожила», та давай танцювати. Господар з господинею щедро частували колядників і щедрувальників солодощами та випічкою, а наприкінці всі дружно заспівали святкову новорічну пісню з побажаннями миру, добра і злагоди у новому році.
