Кваліфікація: як ми її розуміємо?

Слово “кваліфікація” у сполученні із прикметниками “освітня”, “професійна”, “академічна” останнім часом стало дуже популярним в різноманітних публікаціях та документах, що стосуються реформування освіти в Україні.


Проаналізуємо цей термін в його освітянському контексті та вплив тлумачення терміну “кваліфікація” на реформи освіти в Україні в дусі Болонського процесу та побудови Європейського простору вищої освіти (ЄПВО).

Чітке визначення цього терміну сьогодні стає особливо актуальним, адже ми є свідками та учасниками цілого ряду важливих для системи вищої освіти подій: підготовки нового Закону України “Про вищу освіту”, створення та впровадження Національної рамки кваліфікацій, запровадження Додатку до диплому європейського зразка (Diploma Supplement). Не забуваймо також про новий класифікатор професій, оскільки термін “кваліфікація” його також безпосередньо дотичить.

Але розпочнемо із першоджерел. Згідно із Рекомендаціями Європейського Парламенту та Ради Європи від 23 квітня 2008 року щодо запровадження Європейської рамки кваліфікацій для навчання впродовж життя (EQF for LLL) кваліфікація визначається, як “формальний результат оцінювання та затвердження, який отримується, коли компетентний орган встановлює, що особа досягла результатів навчання у відповідності із встановленими стандартами”. Подібне, але простіше для розуміння визначення наводяться у документах робочої групи Болонського процесу, присвячених запровадженню Рамки кваліфікацій ЄПВО (FQ EHEA): кваліфікація - будь-який ступінь, звання, диплом або інше свідоцтво, що видане компетентним органом і засвідчує, що визначені результати навчання досягнуті, зазвичай в результаті успішного завершення визнаної навчальної програми. Обидва визначення ґрунтуються на тлумаченні Лісабонської конвенції з визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні 1997 року (до речі, ратифікованої Парламентом України), згідно з якою кваліфікація - будь-який ступінь, звання, диплом або інше свідоцтво, що видане компетентним органом і засвідчує успішне закінчення відповідної програми з вищої освіти.

Я не випадково так детально описую загальноєвропейські академічні визначення терміну “кваліфікація”, оскільки в нашій практиці більш звичним (і це відповідає концепції Міжнародної стандартної класифікації професій) є визначення кваліфікації, як здатності особи виконувати завдання і обов’язки певного виду діяльності. До речі, ці суперечності відображені і в “Національному освітньому глосарії: вища освіта”, нещодавно розробленому спеціально створеною робочою групою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (до складу якої належав і автор цієї статті) як науково-методичний посібник для працівників вищої освіти України. Глосарій наводить обидва види визначень із посиланнями на відповідні першоджерела.

Щоб читач чіткіше зрозумів суть проблеми, наведу конкретний приклад. Затверджений в 2008 році Галузевий стандарт вищої освіти України напряму підготовки “Видавничо-поліграфічна справа” визначає кваліфікацію бакалавра, як “Фахівець видавничо-поліграфічного виробництва”. Із точки зору класифікатора професій – все правильно. Із точки зору європейського освітянина чи працедавця – нічого не зрозуміло. Адже така назва не відображає основне – рівень кваліфікації. Адже “фахівець” – це і кваліфікований робітник, і молодший спеціаліст, і бакалавр, і … Представники наших вишів можуть навести багато аналогічних прикладів із використанням різноманітних інших термінів, “професіонал”, “спеціаліст” тощо. А все завдяки одному – не є відокремлені поняття академічної кваліфікації та кваліфікації професійної.

Перші кроки у відокремленні цих понять в українських освітянських документах вже зроблено. У Додатку до диплому європейського зразка (п. 2.1 – Назва кваліфікації) згідно із рекомендаціями нашого Міністерства вказується власне академічна кваліфікація: бакалавр і напрям підготовки для випускників першого циклу, або магістр/спеціаліст і спеціальність для випускників другого циклу. Для того, щоб відобразити у Додатку професійні права володаря диплому, рекомендується додатково вказати можливу назву/назви професійної кваліфікації згідно із діючим класифікатором професій. Без сумніву, це є позитивним кроком, який повинен знайти своє продовження в інших документах, насамперед – в Законі “Про вищу освіту” та відповідних нормативних документах Міністерства. Знаю, що в процесі громадського обговорення проекту нового Закону України “Про вищу освіту” подібні пропозиції були висловлені багатьма учасниками обговорення, і надіюся, що вони будуть враховані. Таке розмежування понять не тільки дозволить уникнути багатьох непорозумінь, але й сприятиме тому, що законодавчі та нормативні документи системи освіти України будуть базуватися на однаково зрозумілих категоріях із європейськими аналогами. Адже в документах ЄПВО термін “кваліфікація” означає власне академічну кваліфікацію.

Приємно, що в останній редакції проекту Закону (мова йде про проект Кабміну) в Статтях 1 та 8 нарешті введено поняття кваліфікації, і виписані назви кваліфікацій вищої освіти. До речі, у зв’язку з тим, що в проекті Закону також використовується термін “професійна кваліфікація”, для уникнення непорозумінь доцільно першу називати “академічна кваліфікація”. Але, на мій погляд, наш перелік кваліфікацій є занадто простим і фактично повторює назви освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукових) рівнів. Боюся, що ми будемо однією із небагатьох (а, може,і єдиною) країн світу, які не готують інженерів (відсутня академічна кваліфікація “інженер” чи “магістр-інженер”. Наші найближчі західні сусіди (Польща, Австрія, Німеччина та ін.), реформуючи свою систему освіти і переходячи на циклову систему, зберігають академічні кваліфікації інженера як на першому (інженер), так і на другому (магістр-інженер, дипломований інженер) циклах освіти. До речі, проект Закону не передбачає присвоєння кваліфікацій різних назв на одному освітньо-кваліфікаційному рівні, що істотно обмежує можливості збагачення переліку кваліфікацій. А сучасна європейська практика є набагато гнучкішою. Наприклад, в Польщі випускникам першого циклу, в залежності від галузі освіти (спеціальності), присвоюються кваліфікації ліценціата або інженера. В Австрії на другому циклі – магістра, або дипломованого інженера. Аналогічна ситуація є і в інших країнах.

Доцільним також було б запровадження додаткової (між магістр та доктор філософії) кваліфікації та 3-му циклі навчання. Статистика ефективності підготовки науковців через аспірантуру говорить, що менше 10% аспірантів захищають дисертацію наприкінці 3-го року навчання, а близько третини – взагалі коли-небудь виходять на захист. А це означає, що держава, витративши значні кошти, на виході не отримала бажаного результату. А з іншого боку, погодьтеся, що особа, яка провчилася три роки, виконала певний обсяг наукових досліджень, опублікувала наукові праці, навіть, не захистивши дисертацію, є фахівцем якісно іншої кваліфікації. У Швеції, наприклад, такою проміжною кваліфікацією, що присвоюється у випадку успішного закінчення 2 років чотирирічних докторських студій, є кваліфікація ліценціата. Знайти відповідні місця праці (викладач вишів нижчих рівнів акредитації, молодший науковий співробітник тощо) не буде проблемою. А головне – держава більш ефективно та цілеспрямовано використає бюджетні кошти, що у світлі запровадження третього циклу навчання (4 роки) та логічного збільшення кількості студентів третього циклу у порівнянні із актуальною кількістю аспірантів (в Україні сьогодні лише 3% випускників другого циклу поступають в аспірантуру, в Європі цей показник суттєво вищий) далеко не є другорядним.

Дуже важливим для розуміння отриманої кваліфікації як в Україні, так і за кордоном є формулювання назви академічної кваліфікації. В останній редакції проекту Закону України “Про вищу освіту” це безпосередньо не є визначено. Стаття 8 Проекту Закону вказує, що особам, які пройшли державну атестацію, присвоюється за відповідною спеціальністю кваліфікація (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр). Згідно Статті 12 переліки спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, є нормативно-правовими актами вищої освіти і містять найменування галузей освіти і спеціальностей. Таким чином, логічно припустити, що назва кваліфікації включатиме або лише рівень, або – рівень і спеціальність. В такому випадку навіть для особи, яка навчалася за послідовними освітньо-кваліфікаційними рівнями на одній кафедрі в одному університеті, втрачається спадковість зв’язку між бакалавратом та магістеркою (різні спеціальності), оскільки спільна назва галузі в дипломі не фігуруватиме. Ще критичнішою є ситуація щодо взаємозв’язку спеціальностей другого та третього циклів. Адже згідно із проектом Закону, перелік спеціальностей третього циклу містить вже найменування галузей науки, які слабо корелюються із найменуваннями галузей освіти. Тобто спадковість в назвах спеціальностей від першого до третього циклу втрачається остаточно.

Очевидно недоцільним виглядає перегляд спеціальностей третього циклу за принципом: кожній бакалаврській спеціальності відповідає декілька магістерських, кожній магістерській – декілька докторських, оскільки останніх було б понад 1000 (бакалаврських сьогодні маємо близько 150, магістерських – понад 450), і був би втрачений зв’язок із спеціальностями, за якими присуджується науковий ступінь доктора наук.

Тому варто використати відомий досвід європейських та північно-американських університетів щодо вказування в назві кваліфікації не лише рівня та спеціальності, а також галузі освіти (перелік галузей освіти ще потрібно чітко визначити): наприклад, бакалавр інженерії за спеціальністю “Будівництво”). Для докторів філософії назвою спеціальності повинна бути наукова спеціальність, за якою захищена дисертація. Такий підхід має ряд суттєвих переваг: залишається без змін перелік наукових спеціальностей (а також структура спеціалізованих вчених рад); не є необхідним ставити у відповідність магістерські спеціальності докторським (яких на сьогодні є понад 500), адже таке зіставлення відбувається через назви галузей освіти, які є частиною назв кваліфікацій; стає зрозумілішою траєкторія навчання; краще відповідає прийнятим у світі підходам.

На закінчення хочу ще раз підкреслити, що сучасне, грамотно сформульоване визначення терміну “кваліфікація” в його освітянському контексті (тобто - “академічна кваліфікація”) є надзвичайно важливим із точки зору зрозумілості системи наших кваліфікацій вищої освіти в рамках Болонського процесу та створення Національної Рамки Кваліфікацій, а також позитивно вплине на встановлення відповідності між системами освітянських і професійних кваліфікацій усередині України, що сприятиме оптимізації планування державою підготовки фахівців у вищій школі та працевлаштуванню випускників.

Рашкевич Юрій Михайлович,

доктор технічних наук, професор, проректор Національного університету “Львівська політехніка”, член Національної команди експертів із реформування вищої освіти України


Поділіться з друзями:   

Останні новини