10 грудня 2014, 09:03

Навчання протягом життя – серцевина сучасного освітнього процесу, - Петро Таланчук

У грудні 2014 року Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (Університет «Україна») відзначає 16 років з Дня заснування.

Роздумами про стратегію розвитку національної системи освіти загалом та Університету «Україна» зокрема ділиться Петро Михайлович ТАЛАНЧУК, президент Університету «Україна», дійсний член Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор.

Витоки потреб навчання

Освіта на всіх вікових етапах життя людини є необхідністю, вона визначає його якість, безпосередньо впливає на збереження і зміцнення здоров'я людини, її потомства, збільшення тривалості життя. Тепер уже переконливо встановлено взаємозв'язок між рівнем освіченості суспільства і політиків, культурної, економічної та військової потужності держави. Мотив необхідності вищої освіти як засобу забезпечення висококваліфікованими кадрами всіх галузей духовного й матеріального виробництва, що донині домінував у сучасній суспільній свідомості, поступово стає вторинним стосовно найголовнішого призначення ? духовного удосконалення людини.

Але освіта є також і потужною продуктивною силою. Яскравим підтвердженням сказаному є приклад переможених у Другій світовій війні Німеччини та Японії, або зруйнованої Південної Кореї, які після поразки зробили ставку на освіту і блискуче виграли майбутнє.

Економічні і соціальні реалії сьогодення диктують необхідність проведення рішучих реформ у системі освіти. Адекватність розвитку освіти стосовно сучасних завдань і вимог розглядається як найважливіша передумова досягнення економічних, соціальних і природоохоронних цілей. У Європі освіта позиціонується як серцевина нового суспільства, заснованого на знаннях.

А захист завоювань Революції Гідності, без яких неможливий подальший розвиток незалежної України як демократичної європейської держави, вимагає не менш рішучої реформи виховання.

З’являється потреба постійного, у темпі реальних змін, переосмислення відомих і набуття нових знань про людину, суспільство і природу, необхідність, аби члени суспільства опановували ці знання, набували навичок життєдіяльності в сучасному світі. Людина повинна навчатися впродовж усього життя, а система освіти має надавати їй такі можливості. Знання у даному разі виступають як основа поведінки і професійної діяльності. І якщо ми хочемо створити сучасну державу, то все населення України повинно вчитися. При цьому, старші покоління мають удосконалюватися, а молодші – формуватися в окресленій і затребуваній суспільством іпостасі.

Наскрізне навчання та виховання – одна із технологій здійснення неперервної освіти. Я твердо переконаний, що стратегічним завданням освіти є оцінювання інтелекту, здібностей і можливостей кожної дитини (людини) і створення таких умов навчання та виховання, які б допомагали у відповідності з отриманими результатами оцінки максимально ефективно реалізуватися кожній особистості.

Найповніше це завдання може бути виконано шляхом планування й здійснення неперервної освіти людини.

Що таке неперервна освіта?

Неперервна освіта – це сукупність засобів, способів і форм здобуття, поглиблення й розширення загальної освіти, професійної компетентності, культури, виховання, громадянської і моральної зрілості. Для кожної людини неперервна освіта є процесом формування й задоволення її пізнавальних запитів та духовних потреб, розвитку задатків та здібностей у мережі навчальних закладів різних форм власності чи шляхом самоосвіти.

Для держави неперервна освіта є провідною сферою соціальної політики із забезпечення сприятливих умов загального й професійного розвитку кожної особистості.

Для суспільства в цілому неперервна освіта є механізмом розширеного відтворення його професійного та культурного потенціалу, умовою розвитку суспільного виробництва, прискорення соціально-економічного прогресу країни.

Для світового товариства неперервна освіта є способом збереження, розвитку і взаємозбагачення національних культур та загальнолюдських цінностей, важливим фактором та умовою міжнародного співробітництва в галузі освіти, а також розв'язання глобальних завдань сучасності.

Метою неперервної освіти є становлення й розвиток особистості як у періоди її фізичного і соціально-психологічного дозрівання, розквіту й стабілізації життєвих сил та здібностей, так і в періоди старіння організму, коли на перший план висувається завдання компенсації сил і можливостей, що втрачаються.

У дошкільний освіті державі потрібно вчитися, як плекати в дітей справжню любов до України, рідної землі, історії народу і власної родини, а батькам – виховувати в дітей життєрадісність, повагу до людей і до праці.

У середній школі, окрім всебічної освіти, потрібно підтримувати оригінальність мислення та непересічність особистості кожного, дбати про таланти і водночас розвивати самодисципліну, гідність, правдивість і працелюбство.

У вищій школі потрібно навчати, як мислити у глобальному світі і правильно та результативно набувати і застосовувати знання і вміння.

Генеруючим фактором неперервної освіти є суспільна потреба у постійному розвиткові особистості кожної людини. Цим визначається діяльність безлічі освітніх структур ? основних і паралельних, базових і додаткових, державних і громадських (суспільних), формальних і неформальних. Їхній взаємозв'язок та взаємозумовленість, взаємна субординація за рівнями, координація за спрямованістю і призначенням, забезпечення взаємодії між ними перетворюють всю сукупність таких структур у єдину систему.

Єдність цілей неперервної освіти і специфічних завдань кожної її ланки органічно поєднуються з її варіативністю, різноманітністю типів освітніх закладів, педагогічних технологій та форм державно-суспільного управління.

Історична довідка

Уперше концепцію «неперервної освіти» було представлено на форумі ЮНЕСКО 1965 року П. Ленграндом, ідея викликала значний теоретичний та практичний резонанс. У запропонованому ним трактуванні неперервної освіти втілено гуманістичну ідею: у центр поставлено всі освітні начала людини, якій слід створити умови для повного розвитку її здібностей протягом усього життя. Поштовхом для створення теорії неперервної освіти стала глобальна концепція «єдності світу», згідно з якою всі структурні частини людської цивілізації взаємопов’язані та взаємозумовлені. При цьому людина є головною цінністю і вузлом сплетіння всіх процесів, що відбуваються у світі.

Підґрунтям для теоретичного, а потім і практичного розвитку концепції неперервної освіти стало дослідження Р. Даве, який визначив 25 ознак, що характеризують неперервну освіту. Їхній перелік містить такі принципи: охоплення освітою всього життя людини; розуміння освітньої системи як цілісної, яка включає дошкільне виховання, основну, послідовну, повторну, паралельну освіту, що об'єднує й інтегрує всі її рівні та форми; включення в систему освіти, крім навчальних закладів і центрів допідготовки, формальних, неформальних та позаінституціональних форм освіти; горизонтальна інтеграція: дім ? сусіди ? місцева соціальна сфера ? суспільство ? світ праці ? засоби масової інформації ? рекреаційні, культурні, релігійні організації тощо; зв'язок між предметами, які вивчаються; зв'язок між різними аспектами розвитку людини (фізичним, моральним, інтелектуальним та ін.) на окремих етапах життя; вертикальна інтеграція: зв'язок між окремими етапами освіти ? дошкільною, шкільною, післяшкільною; між різними рівнями та предметами на окремих етапах; між різними соціальними ролями, що реалізуються людиною на окремих етапах життєвого шляху; між різними якостями розвитку людини; універсальність і демократичність освіти; можливість створення альтернативних структур для здобуття освіти; узгодженість загальної та професійної освіти; акцент на самоуправління; акцент на самоосвіту, самовиховання, самооцінку; індивідуалізація навчання; навчання різних поколінь (у сім'ї, суспільстві); розширення світогляду; гнучкість та різноманітність змісту, засобів і методик, часу та місця навчання; динамічний підхід до знань ? здатність до асиміляції нових досягнень науки; удосконалення вміння навчатися; стимулювання мотивації до навчання; створення відповідних умов та «атмосфери» для навчання; реалізація творчого й інноваційного підходів; полегшення зміни соціальних ролей у різні періоди життя; пізнання та розвиток власної системи цінностей; підтримка й поліпшення якості індивідуального та колективного життя шляхом особистісного, соціального й професійного розвитку; розвиток суспільства, яке має виховувати і навчати; вчитися для того, щоб «кимось стати»; системність принципів для всього освітнього процесу.

Ці теоретичні положення лягли в основу реформування національних систем освіти у світі (у США, Японії, Німеччині, Великій Британії, Канаді, країнах Східної Європи і країнах «третього світу»).

Суть проблеми

Слід зазначити, що нині неперервна освіта сформувалася як світова тенденція, як вирішальний генератор і рушій гуманітарного розвитку людства.

Природна складність концепції неперервної освіти, широкий спектр її ознак та строкатість їх значно ускладнюють теоретичну постановку та розв’язування багатокритеріальних оптимізаційних задач розбудови системи освіти. В принципі, зробити це можливо, залучивши, наприклад, апарат функцій чутливості та методів оптимізації, але це окрема, надзвичайно складна тема дослідження. Мабуть це і є головною причиною того, що в жодній країні поки ще не створено довершеної системи неперервної освіти, яка базувалася б на однакових принципах. І тому в кожній країні процес розвитку теорії і практики неперервної освіти має свої специфічні риси. Водночас наявні і загальні принципи:

1.Гнучкість і варіативність системи освіти. Наявність різноманітних й одночасно взаємопов’язаних напрямів навчання, що відповідають інтересам і можливостям різних груп населення з урахуванням віку, статі, етнічної належності, соціального стану. Повага до неповторної індивідуальності кожної людини і створення сприятливих умов для її самореалізації та самовдосконалення, розкриття всіх її потенційних можливостей.

2.Удосконалення організації і діяльності системи загальної освіти. Чітка наступність і доступність усіх етапів загальної освіти ? від дошкільного виховання до закінчення повної середньої школи. Розвиток ефективної системи навчальної та професійної орієнтації в межах загальноосвітньої школи.

3.Перебудова системи професійної освіти. Узгодження діяльності професійних навчальних закладів з широкими інтересами виробництва. Створення багаторівневої системи професійної освіти, що включає як фундаментальну підготовку у стаціонарних навчальних закладах, так і різноманітні за формою й метою курси для тих, хто працює. Це дає змогу підвищити професійну компетенцію усього активного населення і перейти до соціально орієнтованої та гуманістичної системи професійної освіти.

4.Задоволення непрофесійних потреб людей. Здобуття тих чи інших науково-популярних знань, поглиблене ознайомлення з шедеврами літератури та мистецтва, освіта в галузі охорони здоров’я, сім'ї і шлюбу, залучення до спорту та ін.

5.Розвиток так званої освіти для третього віку, що має допомогти літнім людям якнайдовше зберігати своє фізичне здоров’я й інтелектуальні здібності. Важливим практичним втіленням цієї тенденції стало створення в деяких країнах університетів для людей третього віку.

6.Дедалі більше використання найновіших технологічних засобів, що значно розширює можливості для навчання й отримання різноманітної інформації на всіх етапах життєдіяльності людини.

Під поняттям система неперервної освіти у вітчизняній теорії і практиці розуміють комплекс державних, недержавних та суспільних освітньо-виховних установ, який забезпечує організаційну і змістову єдність, наступність та взаємозв'язок усіх ланок освіти, що спільно вирішують завдання виховання, загальноосвітньої політехнічної та професійної підготовки кожної людини. Їхня мета ? дати молоді за час навчання глибокі знання з основ наук з урахуванням актуальних та перспективних суспільних потреб, дати їй змогу оволодіти професійними знаннями, вміннями й навичками, задовольнити їхні освітні запити, сформувати в них уміння вдосконалювати свої знання у процесі неперервної освіти впродовж усієї продуктивної трудової діяльності.

Але неперервна освіта має забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості, виховувати в кожній людині свідому потребу в підвищенні рівня знань протягом усього життя. Для всіх, хто навчається, мають бути створені всі умови для здобуття необхідних знань. Неперервна освіта передбачає різноманітність і гнучкість застосовуваних видів навчання, їх гуманізацію, демократизацію та індивідуалізацію. Важлива особливість неперервної освіти ? її спрямованість у майбутнє, на розв'язання проблем розвитку суспільства на підґрунті використання одержаних знань.

Шляхи розв'язання завдань неперервної освіти переважно розглядаються у двох підсистемах. Одна з них вирішує проблему підготовки кадрів для введення їх у суспільне виробництво і забезпечення базової освіти: саме вона об'єднує дошкільне виховання, середню (загальну й професійну) та вищу освіту. Для визначеності назвемо її первинною. Друга підсистема вирішує проблему модернізації професійної підготовки кадрових ресурсів, зайнятих у народному господарстві, і може бути названа додатковою освітою.

На різних етапах реалізації неперервності освіти система цілей і завдань професійного навчання змінюється та коригується з урахуванням сукупності усіх чинників, що впливають на неї (соціально-економічних, педагогічних, психологічних, виробничих тощо).

Особливого значення набуває формування у студентів різних навчальних закладів освіти мотивів професійного навчання й подальшого формування вмінь самостійно визначати цілі для себе особисто та для інших. Водночас необхідно враховувати принцип наступності у змісті і формах організації професійного навчання.

Проблема наступності між дошкільною, початковою, середньою та вищою ланками – одна зі складних і до кінця не розв’язаних проблем освіти. На практиці існує тенденція: старша ланка часто-густо незадоволена роботою попередніх.

Переконливим свідченням цього є наявні претензії з боку ВНЗ до загальноосвітньої школи та їхнє намагання указувати школі, якого випускника готувати; старша школа ставить свої вимоги основній, та, у свою чергу – початковій; початкова школа незадоволена роботою дошкільних установ, а працівники дитячих садочків – роботою вчителів початкової школи. У чому ж причина суперечностей між найважливішими, основоположними ланками освіти і які шляхи їх подолання?

Проект Університету «Україна» «Стріла»

Ми спробуємо окреслити окремі підходи до подолання цих суперечностей шляхом розроблення експериментального педагогічного проекту Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (Університет «Україна» в подальшому) ? «Виховання і навчання протягом усього життя», ? і в рамках цієї стратегії розвиток головного напряму діяльності ВНЗ: «Наскрізне виховання та навчання від дитячого садочка до магістратури включно». Назвемо цей проект «Стріла».

Таку назву йому дано тому, що зміст роботи цієї структури пронизаний наскрізь, мов стрілою, ідеєю забезпечення гармонійного розвитку кожної особистості та підтримки його на належному рівні протягом усього життя.

Йдеться про створення та функціонування освітньої структури, або системи недержавних і державних установ, які могли б забезпечити постійну загальноосвітню та професійну підготовку, виховання високодуховних громадян – патріотів України з урахуванням бажань і можливостей цих самих громадян й потреб суспільства.

Результати дослідження Р. Даве дозволять, залежно від практичних потреб, створювати множину будь-яких конфігурацій навчально-виховних закладів. Відрізнятися вони можуть одне від одного лише ступенем інтеграції ознак, що характеризують неперервну освіту. Їхні розміри, сфери впливу визначаються кількістю принципів, які задіяні в даній структурі. Значною перепоною на шляху їх створення була відсутність донедавна в Україні правил стикування, взаємодії державної, недержавної та приватної форм власності в освітній галузі. Зараз ці питання в основному відрегульовано. Серед документів, які забезпечують ці процеси, слід назвати наступні: Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 16.10.2012 року; Розпорядження кабінету міністрів України від 27 серпня 2010 року №1728-р; Наказ Міністерства освіти і науки України №1258 від 20.12.2010 року. Нині ці документи складають основу необхідної правової бази щодо інтеграції зусиль держави, регіону, громади, фізичних і юридичних осіб у справі розбудови новітніх освітньо-виховних комплексів.

У базовій структурі Університету «Україна» нині діє шість інститутів (Інститут економіки і менеджменту, Інженерно-технологічний інститут, Інститут соціальних технологій, Інститут філології та масових комунікацій, Інститут права та суспільних відносин, Інститут комп'ютерних технологій), факультет біомедичних технологій і Коледж «Освіта».

Починаючи з 1999 року, Університет «Україна» створює низку Територіально відокремлених структурних підрозділів (ТВСП), інститутів та коледжів, нині їх 32 (Білоцерківський інститут економіки та управління, Вінницький соціально-економічний інститут, Житомирський економіко-гуманітарний інститут, Карпатський інститут підприємництва, Кіровоградський інститут розвитку людини, Новокаховський гуманітарний інститут, Тернопільский коледж та ін.) 19 квітня 2005 року Університет «Україна» отримав ІІІ?ІУ рівень акредитації, а 2007 року ВНЗ акредитовано за ІУ рівнем. ІУ рівень акредитації Університету «Україна» підтверджено і 2014 року.

До класичних структурних підрозділів університету в рамках проекту «Стріла» додаються:

Навчально-науковий Інститут відкритої освіти при Університеті «Україна»;
Авторська школа В. Арістова;
Всеукраїнський муніципальний університет;
Коледжі, гімназії, ліцеї, колегіуми і дитячі садочки, що створюються при інститутах базової структури і Територіально відокремлених структурних підрозділах Університету «Україна».

Висновки

1.Політична, соціально-економічна та культурна ситуація, що склалася нині в Україні, ставить проблему розвитку людини на перше місце.

Одним із способів вирішення цього завдання може стати реалізація концепції неперервної освіти та виховання протягом людського життя.

2.Найважливішим завданням неперервної освіти та виховання визнається створення умов для всебічного гармонійного розвитку кожної людини незалежно від віку, попередньо здобутої професії або спеціальності, місця проживання, але обов'язковим урахуванням її індивідуальних особливостей, мотивів, інтересів, ціннісних настанов; метою неперервної освіти є розвиток особистості в періоди як її фізичного і соціально-психологічного дозрівання, розквіту і стабілізації життєвих сил та здібностей, так і старіння організму, коли на перший план висувається завдання компенсації функцій і можливостей, що втрачаються.

3.Реалізація неперервної освіти в освітній системі спирається на такі два чинники:

«вертикальну інтеграцію» ? наступність ступенів формальної освіти ? дошкільної, початкової, середньої, після середньої (вищої, післядипломної), за якої кожен рівень освіти припускає можливість переходу на наступний;
«горизонтальну інтеграцію» ? співвіднесеність освіти, отримуваної поза формальною освітньою системою (неформальна освіта), з освітою у межах навчальних закладів і спеціально організованих програмах (формальна освіта).

4.У розбудові неперервної освіти умовно виокремлюють два основні напрями:

соціально-освітній, що безпосередньо пов'язаний із побудовою системи неперервної освіти як частини соціальної практики;
психолого-педагогічний, пов'язаний із процесом освоєння людиною життєвого, соціального, професійного досвіду.

5.Принципи неперервної освіти ? це система базових ідей, які необхідно реалізувати у процесі конструювання системи освітніх установ, що супроводжують людину в різні періоди її життя. Принципами такої освіти є:

гуманістичний характер (орієнтація освітньої системи на людину, її неповторну індивідуальність, на базові потреби, серед яких найважливіше місце належить потребі в неперервному самовдосконаленні та самореалізації);
широкий демократизм (спадкоємність усіх ступенів освітньої системи, доступність і відкритість будь-якого з них для кожного індивіда незалежно від статі, соціального стану, національності, раси).

6.Поняття «неперервна освіта» ? це філософсько-педагогічна категорія.

Практична ж реалізація здійснюється на основі технології наскрізного навчання і виховання від дитячого садочка до магістратури включно у структурах освітнього комплексу «Стріла», що являє собою добровільну інтеграцію установ державної, комунальної і приватної освіти, а також формальних і неформальних освітніх установ традиційного й нового типу на основі затвердженої учасниками проекту угоди з урахуванням національного законодавства.

7.Упровадження наскрізного навчання та виховання дозволить скоротити загальний термін навчання 19 років, включаючи вищу освіту, на 3-4 роки, що дасть значний економічний ефект і значно поліпшить забезпечення народного господарства робочою силою.