Болонський процес

Болонський процес - процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи в рамках Болонської угоди, з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.


Історія

У багатьох відносинах, Болонський процес став революційним у сфері європейської вищої освіти. Його початок можна віднести ще до середини 1970-х років, коли Радою міністрів Європейського союзу була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Потім чотири з міністрів освіти, що брали участь у святкуванні 800-річчя паризького університету Сорбона в 1998 році, зійшлися думками про те, що сегментація європейської вищої освіти в Європі заважає розвитку науки та освіти. Ними була підписана Сорбонська декларація (англ. Sorbonne Joint Declaration, 1998). Рішення брати участь у добровільному процесі створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) було оформлено через рік у Болоньї, представниками 29 країн (Болонська декларація, 1999). В даний час очевидно, що це було унікальна угода, тому що сьогодні процес включає в себе 47 країн-учасниць, з 49 країн, які ратифікували Європейську культурну конвенцію Ради Європи (1954). Офіційною датою початку процесу прийнято вважати 19 червня 1999 року, коли було підписано Болонську угоду. Болонський процес відкритий для приєднання інших країн.

Росія приєдналася до Болонського процесу у вересні 2003 року на берлінській зустрічі міністрів освіти європейських країн. У 2005 році в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. У 2010 році в Будапешті було прийнято остаточне рішення про приєднання Казахстану до Болонської декларації. Казахстан - перша центральноазіатська держава, визнана повноправним членом європейського освітнього простору.

«Сорбонська декларація» була підписана в 1998 році міністрами чотирьох країн, а саме Франції, Німеччини, Великобританії та Італії. Мета декларації полягає у створенні спільних положень з стандартизації Європейського простору вищої освіти, де мобільність слід заохочувати як для студентів і випускників, так і для підвищення кваліфікації персоналу. Крім того, вона повинна була забезпечити відповідність кваліфікацій сучасним вимогам на ринку праці.

Цілі Сорбонської декларації були підтверджені в 1999 році, при підписанні Болонської декларації, в якій 29 країн висловили свою готовність взяти на себе зобов'язання підвищити конкурентоспроможність європейського простору вищої освіти, підкреслюючи необхідність збереження незалежності і самостійності всіх вищих навчальних закладів. Всі положення Болонської декларації, були встановлені, як заходи добровільного процесу узгодження, а не як жорсткі юридичні зобов'язання.

У рамках Болонської декларації, раз на два роки проводяться конференції міністрів, міністри висловлюють свою волю за допомогою комюніке.

 

Конференції міністрів

У Празькому комюніке, від 2001 року, число країн-членів було збільшено до 33, і там же відбулося розширення цілей, в умовах безперервної освіти, за участю студентів як активних учасників підвищення привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти. Крім того, міністри взяли на себе зобов'язання забезпечити подальший розвиток національних кваліфікацій і якості навчання. Ця мета була доповнена положеннями про безперервне навчання, як одному з важливих елементом вищої освіти, які повинні бути прийняті до уваги при створенні нових освітніх систем. Тема громадського контролю процесу навчання також вперше була піднята в Празькому комюніке.

Наступна конференція на рівні міністрів відбулася в Берліні, в 2003 році, Берлінське комюніке збільшило число країн, що беруть участь в Болонському процесі до 40. Основні положення цього комюніке розглядають розширення цілей, з точки зору заохочення зв'язків Європейського простору вищої освіти в Європейський науковий простір (англ. European Research Area), а також заходи по сприянню забезпечення якісного навчання. Інше важливе питання, яке розглядалося в Берлінському комюніке, створення нових структур, що підтримують процеси ініційовані в рамках двох конференцій на рівні міністрів. На підставі цього були створені Болонська група, Болонська Рада та Секретаріат. У цьому комюніке міністри також погодилися, що мають бути створені відповідні національні структури в кожній з країн-учасниць.

У 2005 році відбулася конференція міністрів у Бергені. Підсумкове комюніке підкреслило важливість партнерських зв'язків, у тому числі зацікавлених сторін - студентів, ВНЗ, викладачів та роботодавців, а також подальшого розширення наукових досліджень, особливо стосовно третього циклу - докторантури. Крім того, це комюніке наголошує на важливості забезпечення більш доступного вищої освіти, а також підвищення привабливості Європейського простору вищої освіти в інших частинах світу.

У Лондонському комюніке 2007 року число країн-було розширено до 46. Це комюніке зосереджено на оцінці прогресу, досягнутого на той час, порушувалися питання щодо мобільності, структури ступенів, рівні визнання Болонської системи в цілому, кваліфікаційних структурах (як загальних і національних), безперервному навчанні, забезпеченні якості освіти, громадський контроль процесу навчання, а також поставлені безліч пріоритетних завдань на 2009 рік, основні з яких мобільність, соціальний контроль, який був запропонований в Празькому комюніке і вперше визначено тут, збір даних та облік, можливість працевлаштування. Було підкреслено, що існує необхідність подальшого співробітництва, розглядаючи його, як можливість переформування систем цінностей і концепцій освітнього процесу.

У 2009 році конференція відбулася в бельгійському місті Льовен (Louvain-la-Neuve - Новий Левен), основні робочі питання стосувалися планів на наступне десятиріччя, з акцентом на: громадський контроль, безперервне навчання, працевлаштування, методи донесення до студента цілей освіти. Також розглядалися питання міжнародної відкритості, мобільності учнів, освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, питання збору даних, фінансування та різноманітних інструментів і методів забезпечення прозорості освітнього процесу. Всі ці питання були описані в підсумковому комюніке, показуючи новий напрямок Болонського процесу - більш глибоке реформування, яке забезпечить завершення процесу реалізації Болонського процесу. Ще одна зміна, стосується внутрішніх механізмів, пов'язаних з головуванням в Болонському Раді. Якщо раніше Болонський процес був під головуванням країни, головуючої в ЄС, то тепер процес буде проходити під головуванням двох країн: як країни, головуючої в ЄС, так і не входять в ЄС країни, по черзі в алфавітному порядку.

Наступна конференція міністрів відбулося в березні 2010 року в Будапешті та Відні, конференція була ювілейною - десятиліття Болонського процесу. На честь ювілею, відбулося офіційне оголошення про створення європейського простору вищої освіти, що означає, що мета, поставлена в Болонській декларації, була виконана. Крім того, починаючи з цієї конференції, Європейський простір вищої освіти було розширено до 47 країн.

 

Форуми

Спільно з конференціями міністрів в рамках Болонського процесу проводяться організаційні форуми.

Перший організаційний Болонський форум проходив в Льовені в 2009 році. У ньому взяли участь 46 членів Болонського процесу, а також широкий спектр третіх країн і неурядових організацій. Основними питаннями, обговорюваними в рамках форуму були: ключова роль у розвитку суспільства вищої освіти, заснованого на безперервному освітньому процесі та можливості всіх верств суспільства отримувати освіту. Розглядалася важливість державних інвестицій у вищу освіту, незважаючи на економічну кризу, важливість міжнаціональних обмінів у сфері вищої освіти, необхідність збалансованого обміну викладачами, дослідниками та студентами між країнами, з метою сприяння справедливому і плідній «обміну мізками», як альтернатива «витоку мізків».

Другий організаційний Болонський форум відбувся у Відні в березні 2010 року , в ньому взяли участь 47 країн і вісім консультативних членів, а також треті країни та неурядові організації. Основними темами обговорення були наступні питання: як системи вищої освіти та установи реагують на зростаючі потреби й очікування, забезпечення балансу між співпрацею і конкуренцією в міжнародному вищу освіту. Також більшість учасників визнали необхідність створення контактних методів для кожного з учасників процесу, таких як призначення відповідальних контактних осіб для кожною країни, які будуть виступати в якості сполучного ланки, допоможуть поліпшити обмін інформацією та координацію спільних дій, у тому числі підготовку наступного організаційного Болонського форуму . Також була визнана необхідність сприяти і розвивати глобальний діалог між студентами всіх країн.

 

Основні цілі Болонського процесу

З самого початку Болонський процес був покликаний збільшити конкурентоспроможність і привабливість європейської вищої освіти, сприятиме мобільності студентів, полегшити працевлаштування за рахунок введення системи, що дозволяє легко визначити рівень підготовки та ступінь випускників. Ще однією важливою метою, яка була поставлена з самого початку, є забезпечення високої якості навчального процесу. У процесі множинних зустрічей міністрів освіти були розроблені основні положення єдиного освітнього процесу. Поділ учнів на студентів і аспірантів було запропоновано замінити кваліфікаційними ступенями з акцентом на результатах навчання. Концепція громадського контролю вищої освіти була введена і в даний час сприймається як основний політики в області європейської вищої освіти.

Для учасників які приєдналися до Болонського процесу раніше 2010 року були поставлені цілі, досягнення яких очікується до 2010 року:

побудова європейської зони вищої освіти, як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;

формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;

забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності та порівнянності національних систем вищої освіти, підвищення якості освіти;

підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.

Створення Європейського простору вищої освіти саме по собі не означає досягнення усіх цілей Болонського процесу. Таким чином, ми можемо тепер сказати, що Болонський процес і Європейський простір вищої освіти вступили в нову фазу, а саме консолідації та вдосконалення, особливо у світлі дуже різною реакції на реалізацію Болонського процесу.

 

Основні положення Болонської декларації

Мета декларації - встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі.

Декларація містить сім ключових положень:

Прийняття системи порівнянних ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплому для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.

Введення двоциклової навчання: попереднього (pregraduate) і випускного (graduate). Перший цикл триває не менше трьох років. Другий повинен вести до отримання ступеня магістра або кандидата наук.

Впровадження європейської системи трансферу залікових одиниць трудомісткості для підтримки великомасштабної студентської мобільності (система кредитів). Вона також забезпечує право вибору студентом дисциплін. За основу пропонується прийняти ECTS (European Credit Transfer System), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

Істотно розвинути мобільність учнів (на базі виконання двох попередніх пунктів). Розширити мобільність викладацького та іншого персоналу шляхом заліку періоду часу, витраченого ними на роботу в європейському регіоні. Встановити стандарти транснаціональної освіти.

Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій

Впровадження вузівських систем контролю якості освіти та залучення до зовнішньої оцінки діяльності вузів студентів та роботодавців

Сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо в галузі розвитку навчальних планів, міжінституційні співробітництва, схем мобільності та спільних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.

 

Приєднання до Болонського процесу

Країни приєднуються до Болонського процесу на добровільній основі через підписання відповідної декларації. При цьому вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з яких обмежені термінами:

з 2005 року почати безкоштовно видавати усім випускникам вузів країн-учасниць Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра і магістра;

до 2010 року реформувати національні системи освіти відповідно до основних положень Болонської декларації.

 

Учасники Болонського процесу

Учасниками Болонського процесу є 47 країн (2011 рік) і Європейська комісія. Таким чином, Монако і Сан-Марино - єдині члени Ради Європи, не беруть участь у процесі. Всі країни - члени Європейського союзу задіяні в процесі.

 

Переваги і недоліки

США не тільки спостерігають за процесом європейської освітньої інтеграції, а й досить активно беруть участь в ньому. У 1992 році при ЮНЕСКО була створена робоча група з розробки нормативної бази для забезпечення можливості взаємного визнання документів про освіту країн Європи та Америки. Однак за два роки не вдалося прийти до консенсусу, з'ясувалося, що однією з головних проблем на шляху конвергенції двох освітніх систем, є проблема зіставлення Європейської системи взаємного визнання залікових одиниць (ECTS) з американською системою залікових одиниць (англ. credits). У США застосовуються більш різноманітна і гнучка система обліку навчального навантаження, що складається з системи залікових одиниць (credits), підрахунку сумарних оцінок за критеріями кількості (GPA) і якості (QPA), а також додаткових балів за успішну навчальну та наукову роботу (Honors).

За оцінками українських експертів в галузі освіти, приєднання України до Болонського процесу породить плутанину з навчальними програмами. Роботодавцям, які навчалися за часів СРСР треба пояснювати що всі сучасні ступеня вищої освіти є повноцінними і після їх отримання можна працювати за фахом, але деякі ступені більше призначені для викладачів або наукових працівників, наприклад ступінь магістр і доктор філософії. Більш низькі ступеня вищої освіти підійдуть для працевлаштування людей, які не планують працювати викладачами у ВНЗ і робити вагомий внесок в науку завдяки наукового ступеня. Це не означає що ступеня відрізняються від ступеня спеціаліст - неповноцінні, всі ступені вищої освіти повноцінні, але потрібно інформувати про це роботодавців які вчилися до розпаду СРСР і знали тільки ступінь фахівець. Ступінь фахівець в ЄС і більшості країн відсутня.

Одна з серйозних проблем інтеграції української системи освіти до Болонського процесу - недостатньо повна інформованість посадових осіб як про поточний стан справ у російському та європейському освіті, так і про цілі Болонського процесу.

Останні новини


Новини партнерів:

загрузка...
Loading...